1.3. Життя після усунення від влади

1.3.1 Усунення від влади

Два роки після «виходу» на пенсію Шелест змушений був сидіти вдома. Будь-які спроби влаштуватися на роботу закінчувалися невдачею – без дозволу Брежнєва ніхто не наважувався взяти на роботу опального лідера.

У квітні 1975 р. Шелест вимушений був написати листа Брежнєву, і тільки після його дозволу Петро Юхимович отримав посаду директора одного із підмосковних заводів Міністерства авіаційної промисловості, де й пропрацював до початку перебудови.

Отже, не націоналізм і навіть не його несміливі кроки до обмеження «братського» пограбування республіки стали причиною відставки Шелеста. Брежнєва непокоїло інше – Шелест виявився у багатьох відношеннях незручною для нього людиною. І, до того ж, ставлеником Хрущова.

Шелест був одним із небагатьох членів політбюро, який міг виступити проти позиції більшості й сміливо заявити: «Комуністи України не підтримають це рішення». З часом накопичилися й інші, дрібніші «грішки», які апаратник Брежнєв, звичайно ж, не забував.

Наприклад, Шелест мало не єдиний, хто не підтримав прохання Брежнєва відзначити його 60-річчя званням Героя Радянського Союзу замість логічного у даному випадку звання Героя Соцпраці. За свідченням Шелеста, він так і не поставив свій підпис на відповідному документі.

Брежнєв надто дорожив Україною, щоб залишити біля її керма норовливого Шелеста. Настав зоряний час класичного представника «дніпропетровського клану» і запеклого політичного супротивника Петра Шелеста – Володимира Щербицького.

1.3.2 Останні роки життя

У 1974-1984 рр.. працював начальником дослідно-виробничого конструкторського бюро на авіаційному заводі в Підмосков'ї.

Останні роки прожив на Пресні, незадовго до серпня 1991 року був обраний членом партійної комісії Краснопресненського РК КПРС.

Його вдова розповідала, що в їхній родині завжди говорили російською мовою, але перед смертю Петро Юхимович раптом став марити українською.

Помер у Підмосков'ї, 13 червня 1996 перепоховано в Києві на Байковому кладовищі.

Автор кількох книг. На основі його спогадів було видано: «... Та не судимі будете. Щоденникові записи, спогади члена Політбюро ЦК КПРС »(М., 1995) та« "Справжній суд історіі но Попереду". Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали »(Київ, 2003).

НАГОРОДИ ТА ЗВАННЯ

Герой Соціалістичної Праці (1968).

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки та іншими нагородами.

1.4. Висновок

Отже, за переконаннями Петро Шелест був непохитним комуністом. Водночас він сприяв самоствердженню української нації, домагався паритету в економічних відносинах республіки в межах союзної держави, врахування потреб України при економічному плануванні в Радянському Союзі, наголошував на необхідності національно-культурного, мовного розвитку українців. Унаслідок цього був запідозрюваний вищим керівництвом СРСР у недостатній лояльності, усунутий з посади першого секретаря ЦК КПУ і переведений до Москви одним із заступників Голови ради Міністрів СРСР (1972). Водночас було розгорнуто різку критику його книги “Україна наша Радянська” за “недостатній інтернаціоналізм” . У квітні 1973 Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію. Йому заборонили оселитися в Україні, тримали під постійним негласним наглядом.

1995 — видав свої спогади «…Да не судимы будете. Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС».

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що оцінка того чи іншого політичного лідера – справа історії та народу. І не слід плутати особисті якості людини із її значенням і роллю в житті народу, країни.