Періодизація основних хвиль інноваційного розвитку (за м. Кондратьєвим, й. Шумпетером, д. Фріменем)

Назва теорії, період розвитку, послідовники

Зміст основних поглядів

Теорії циклічного економічного розвитку

Теорія циклічних криз німецького економіста

К. Маркса,

60-ті роки ХІХ ст.

Піднесення і спади в економічному розвитку пояснював матеріальними чинниками. Доводив, що матеріальною основою циклічного руху економіки є середній термін життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва. (на той час 10-13 років). На економічні процеси істотно впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл – це новий ступінь науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Розрізняв екстенсивний (обсяги виробництва збільшуються на базі старої техніки) та інтенсивний (масово впроваджуються нові види техніки) технічний прогрес. В обох випадках відбуваються структурні та галузеві зрушення в економіці, але в різній мірі. За інтенсивного прогресу продуктивність праці збільшується суттєво, збільшуючи при цьому і сукупну віддачу від капіталовкладень.

Впродовж середніх циклів масово впроваджується нове обладнання, призначене для випуску нових видів продукції. Це є основою технічної революції, яка переходить з одного сектору економіки в інші, охоплюючи всі сфери суспільного виробництва і змінюючи основи технічного способу виробництва. Внаслідок технічної революції утворюються нові галузі економіки, підвищуються темп накопичення капіталу і приріст виробництва. Однак, коли вже створені нові сектори економіки, то технічні нововведення в них стають ординарнішими. Це призводить до сповільнення темпів виробництва, що вимагає нових змін у технічному способі виробництва.

Стосовно інновацій К. Маркс схилявся до думки про їх зовнішню (екзогенну) природу. Він вважав. що винаходи є результатом наукової роботи винахідників, які займаються нею, переслідуючи власні інтереси. Водночас він вказував на прямий зв'язок упровадження винаходів із нормою прибутку, тобто наголошував на внутрішніх мотивах, якими керуються власники капіталу, приймаючи рішення про впровадження нових зразків техніки чи нехтування ними.

Теорія довгих хвиль російського економіста

М. Кондратьєва,

20-ті рр. ХХ ст.

М. Д. Кондратьєв вважав довгі хвилі ендогенними, внутрішньо властивими ринковому, капіталістичному господарству, які і ведуть до його саморегулювання. Фази підйому і спаду розглядаються ним як закономірні і передбачені стадії розвитку. Подібно Марксу, що бачив матеріальну основу середніх циклів в термінах оновлення устаткування, і нідерландським марксистам Й. ван Гельдерну і З. де Вольфу, які розрахували 40-50-річний цикл служби об'єктів транспортної інфраструктури, Кондратьєв говорив про стрибкоподібну зміну «основних капітальних благ». Ключову роль в цьому виконує науково-технічний прогрес. Технологічний прогрес пов'язаний з кластерами (згустками) базисних інновацій, які радикально змінюють технічну і енергетичну базу виробництва, форми його організації, галузеву і просторову структури.

На відміну від ряду інших дослідників, Кондратьєв вважав науково-технічний прогрес не екзогенним, а органічно вбудованим в механізм великих циклів елементом, оскільки їх ритміку визначають не самі інновації (відкриття і винаходи), а їх упровадження в практику (тобто дифузія). Нова хвиля наступає тоді, коли екстенсивна фаза досягає максимуму, що пов'язане з моральним старінням широко поширених технологій. Накопичення капіталу веде до його відносного здешевлення, ставка відсотку і норма прибутку знижуються до такого рівня, що роблять рентабельними ризикові (венчурні) інвестиції в нові техніку і технології. Починається фаза підйому, пов'язана з величезними об'ємами нового будівництва, будуванням нових підприємств і виникненням цілих галузей і т.д. У вищій точці підйому відбувається вичерпання запасів дешевого капіталу і базових нововведень, що знаменує перехід до фази екстенсивного розвитку.

На основі теорії М. Д. Кондратьєва і безлічі інших робіт по динаміці світового господарства стало загальноприйнятим виділення трьох основних стадій – доїндустріального розвитку, індустріального розвитку і постіндустріального розвитку; трьох – першої, другої і третьої – промислових революцій і «довгих хвиль», а в їх рамках – п'яти циклів Кондратьєва

Інноваційні теорії технологічних змін

Теорія інноваційного розвитку австрійського економіста

Й. Шумпетера,

кінець ХІХ – початок ХХ ст.

Вперше ввів термін «інновація» («Теорія економічного розвитку», 1912 р.), інновації розглядав як зміни в технології і управлінні, як нові комбінації використання ресурсів. Сам процес розвитку розумів як «здійснення нових комбінацій». Нові комбінації – це нове застосування наявних в народному господарстві запасів засобів виробництва (тобто інтенсивний розвиток економіки).

Й. Шумпетер висловив гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій – кластерів. Кластер інновацій – сукупність базисних нововведень, які визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

Основною причиною утворення довгих хвиль в економіці вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного нового базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють вже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю. Розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історії людства (відомі як технологічні устрої), визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню. Початок п’ятої хвилі визначили учені, які працювали над цією проблемою. Прогнозується і наближення шостої хвилі – хвилі розвитку біотехнології.

Особливу роль у технологічному розвитку відводив підприємцям-новаторам. Наголошував, що підприємець-новатор не знаходить і не створює нових можливостей. Вони існують самі по собі, нагромаджуються і навіть пропагуються. Але без підприємця ці можливості не здатні реалізуватися. Тому функція підприємця-новатора полягає в тому, щоб реалізувати їх. Інновація – нова функція виробництва.

Дослідження американського економіста, лауреату Нобелівської премії, вихідця із України С. Кузнеця, 70-ті рр. ХХ ст.

С. Кузнець стверджував, що в бажанні підприємців інвестувати в принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності. На його думку, революційні інновації виникають значною мірою випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкриттів тощо). Тобто, визначаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх з циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Неокласична теорія нововведень,

70-ті рр. ХХ ст.

(німецький економіст Г. Менш, американський економіст Р. Фостер)

Висунули «гіпотезу перервності», яка постулює «драматичне черегування періодів багатих нововведеннями і нестачі їх». На думку Г. Менша, кризові явища пояснюються саме тим, що не вистачає базових інновацій і відсутні умови для розвитку науки і винахідництва. Також Г. Менш висунув тезу про необхідність усунення перешкод стосовно інновацій через «доповнення до глобального регулювання» шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведення для компенсації ризику.

Приділяв багато уваги дослідженню технологічних циклів. Їх аналізу присвячена праця «Технологічний пат», яка вийшла в 1975 р. Менш назвав кризу 70-х «технологічним патом», тобто закономірною паузою в поступальному розвитку економіки. Це така пауза (виникає регулярно), коли країни впадають у кризу, вихід з якої неможливий у рамках існуючої техніки і існуючого міжнародного розподілу праці.

Основний висновок, зроблений Меншем можна визначити наступним висловлюванням: «Поширена думка, що технічний прогрес розвивається безперервно (гіпотеза безперервності) не відповідає дійсності, на противагу цьому гіпотеза дискретності пояснює драматичну суперечність між періодами насичення нововведеннями та їх недостатності. Динаміка потоків, припливи і відпливи базових нововведень визначають зміни в економіці, які відображаються в зміні періодів зростання і стагнації».

Концепцію Г. Менша розділяв американський економіст Р. Фостер, який у книзі «Оновлення виробництва. Атакуючі виграють» (1985), зробив висновок про наявність технологічних меж та технологічних розривів і довів об'єктивність циклічного розвитку. Вивчаючи успіхи та невдачі корпорацій протягом тривалого часу (20—25 років), Фостер виявив закономірності і принципи цих подій. Він установив, що нововведення підкоряються певній логіці та прогнозуванню, і на цій основі можлива оцінка глибини тих змін, які стануться. А для цього, на думку Фостера, компанії повинні вести продуману і сконцентровану програму накопичення наукових знань за допомогою досліджень.

Концепція технологічних устроїв російських економістів

Д. Львова та

С. Глазьєва, 70-ті рр. ХХ ст.

Запровадили типізацію трансформаційних процесів в економічних системах. Виділили три типи трансформаційних процесів: товарно-ринкової, виробничо-структурної та системної трансформації. Перший тип трансформації свідчить про певний розлад у сфері обігу, але він не викликає серйозних змін в ефективній системі, якщо її продукт не застарів, а виробнича база не вимагає оновлення. Його прояви – скорочення об'ємів реалізації продукції, тимчасові звільнення з роботи, короткострокові фінансові труднощі. Другий тип трансформації охоплює не тільки сферу обігу, але і виробничу сферу, тобто весь процес відтворення. А це означає, що він припускає глибокі якісні зміни і в структурі виробництва, і в його матеріально-технічній базі. Постійними супутниками трансформації цього типу є масові звільнення, банкрутства, перерозподіл власності, утворення монопольних союзів, дефіцит державного бюджету і так далі. Третій тип - найглибший тип трансформації. Він торкається не тільки процесів відтворення, але і самого типу відтворення, тобто припускає зміну способу господарювання, хоча його зовнішні ознаки мало чим відрізняються від другого типу.

Сучасні концепції інноваційного розвитку

Теорія технологічного розриву російського економіста

М. Познера

Основні ідеї теорії:

1) інновації є могутнім чинником ескалації технологічного розриву між країнами, які здатні стимулювати розвиток технологій і виробництва товарів і послуг на їх основі, і країнами, які втратили інструменти впливу на національні інноваційні процеси;

2) конкурентна ціна товару на тій або іншій фазі (стадії) його життєвого циклу (упровадження, зростання, зрілості і спаду) підсилює переваги (доходи) тих, хто впроваджує інновації, сприяє послідовному розповсюдженню інновацій на ринках збуту країн відповідно до їх рівня розвитку з подальшим перенесенням виробництва в країни з «дешевою» робочою силою, або в країни, де можна «дешево забруднювати чужу територію. У подальшому країна інноватор і експортер, примноживши свої капітали, перетворюється на імпортера цієї продукції, розширюючи споживчий попит і добробут населеяня;

3) високорозвинуті країни підтримують масовий рівень інноваційної діяльності, відповідно нарощують об'єми експорту та імпорту високотехнологічної продукції і напівфабрикатів на основі спеціалізації і кооперації, розвивають внутрігалузеву торгівлю;

4) сучасний етап науково-технічного і технологічного прогресу характеризується перетворенням парадигми масового виробництва в парадигму домінування гнучких техноекономічних систем;

5) на протязі останніх 20 років старі та нові технології в економічних системах існують поряд. «Зрілі» технології випробовують втрату можливостей зростання, розширення ринків збуту в старих межах і виживають лише за рахунок їх географічної диверсифікації. «Нові» технології знаходяться на етапі стрімкого зростання при колосальних нормах прибутків.

Теорія інтелектуальної технології австрійського економіста

Ф. Хайєка

Запропонував інформаційну концепцію «порядку, що розширюється» як основу цивілізації. На думку Ф. Хайєка, ринок – це гігантська «інформаційна машина», яка містить величезне «неявне, розсіяне знання» про потреби і виробничі можливості людей, інформацію, яка перевищує ті знання, якими може володіти не лише окрема людина, а й багато людей. Розширення інформації, яку використовують у повсякденній діяльності сучасні підприємці, стало поштовхом до розроблення інформаційних та інтелектуальних технологій, даючи змогу швидко і системно опрацювати величезні масиви інформації.

Ф. Хайєк наголошував, що прагнення підприємців максимізувати прибуток спонукає їх (без усякого примусу з боку держави) відбирати з існуючого масиву знань ті, що дають їм змогу по-новому осмислити відносини із споживачами, запропонувати кращий спосіб задоволення їхніх потреб. Отже, слід дати можливість ринковим процесам розвиватися спонтанно, і це само собою сприятиме економічному розвитку. Хайєк довів, що вирішальну роль сприятливості до інновацій відіграють інституціональні основи суспільства – як формальні (сформовані державою закони, що регламентують економічну діяльність), так і неформальні (встановлені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль) У 1974 р. Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії у галузі економіки.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства американського вченого П. Друкера

Визначає, що головною рисою економіки 90-х років, яку можна назвати інформаційною, стало напрацювання ідей, які заперечують колишні рішення, товари, послуги і виробництво. Розглядає менеджмент як «технологію управління підприємницько-інноваційною діяльністю».

Система менеджменту організацій, яка використовує підприємницький, інноваційний підхід до функціонування і розвитку підприємства, покликана вирішувати низку завдань, інколи суперечливих і навіть взаємовиключних: постійне оновлення асортименту продукції, послуг; оновлення і створення нових виробничих систем; підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності передусім через підвищення продуктивності праці персоналу і зниження всіх видів витрат; розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концепції зусиль і ресурсів на найперспективніших напрямах розвитку техніки, технології, потреб тощо; поєднання гнучкості та адаптивності дрібносерійного виробництва з високою ефективністю, низькими витратами і високою продуктивністю масового виробництва.

Інноваційна економіка за Друкером має такі характеристики:

• головною продукцією є нові рішення;

• провідна роль в економіці належить малим і середнім підприємствам, які очолюють підприємці, що діють на свій страх і ризик;

• інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань – головною формою інвестицій; завдання науки – сприяння інноваціям, які зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

• головна форма власності – це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

• для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна метаекономіка, яка враховує вплив таких могутніх економічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури тощо.

Соціально-психологічна модель (X. Барнет,

Є. Вітте, Е. Денісон)

Ключовим фактором економічного розвитку за цією теорією є людський капітал, який трансформується у нові знання. Важливою складовою інноваційної діяльності є праця висококваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок тощо. Усі ці працівники є суб’єктами інноваційної діяльності у вузькому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо практичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рішення, як правило, є ризиковими і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власниками.

Ознака для класифікації

Вид інновацій

Зміст інновації

1

2

3

За сферою діяльності підприємства

Інновації на вході в підприємство як систему

Цільові, якісні або кількісні зміни у виборі чи використанні матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників чи інших видів ресурсів

Інновації на виході з підприємства

Зміни в результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, послуги, технології

Інновації структури підприємства

Цільові зміни у виробничих, обслуговуючих і допоміжних процесах

За змістом діяльності інновацій

Технологічні

Спрямовані на створення і освоєння виробництва нової продукції, технологій і матеріалів, модернізацію обладнання, реконструкцію споруд, реалізацію заходів з охорони довкілля

Виробничі

Орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікацію виробничої діяльності, зміну структури виробництва

Економічні

Спрямовані на зміну методів і способів планування всіх видів виробничо-господарської діяльності, зниження виробничих витрат, вдосконалення матеріального стимулювання, раціоналізацію системи обліку

Торговельні

Використання нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин з постачальниками і замовниками, надання чи отримання фінансових ресурсів у формі кредитів тощо

Соціальні

Пов'язані з поліпшенням умов і характеру праці, соціального забезпечення, психологічного клімату у колективі тощо

Управлінські

Націлені на вдосконалення організаційної структури, стилю і методів прийняття рішень, використання нових засобів обробки інформації і документації, реалізацію канцелярських робіт

За інтенсивністю інноваційних змін

Інновації нульового порядку

Цільова зміна, що зберігає й оновлює існуючі функції виробничої системи або її частини, наприклад нова фарба для автомобіля

Інновації першого порядку (кількісна зміна)

Просте цільове пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій виробничої системи або її частини, наприклад, розширення ринку збуту

Інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни)

Прості організаційні зміни, наприклад поділ відділу маркетингу на підрозділ досліджень ринку і підрозділ стимулювання збуту

Інновації третього порядку (адаптаційні зміни)

Зміни, викликані взаємним пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад адаптації допоміжних процесів до змін у основних виробничих процесах у зв'язку з удосконаленням випуску продукції

Інновації четвертого порядку (новий варіант)

Найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптивних змін, наприклад оснащення певної моделі автомобіля потужнішим двигуном

Інновації п'ятого порядку (нове покоління)

Змінюються всі або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад упровадження програмного управління верстатом

Інновації шостого порядку (новий «вид»)

Якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, змінюється вхідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад стільниковий зв'язок

Інновації сьомого порядку (новий «рід»)

Докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що змінює її основний функціональний принцип, наприклад поява транзисторів, інтегральних схем, упровадження гнучких виробничих ліній, транспорт на магнітній чи повітряній подушці тощо

За рівнем сприйняття

Абсолютна новизна

Фіксується за відсутністю аналогів даної новації

Відносна новизна

Інновацію було застосовано на інших об'єктах або ж здійснено оновлення одного з елементів виробу системи в процесі поточної модернізації

Умовна новизна

Виникає внаслідок незвичайного сполучення раніше відомих елементів

Суб'єктивна

новизна

Новизна для певних споживачів, які раніше були знайомі з даним продуктом.

За причинами виникнення

Реактивні

Інновації, що забезпечують виживання та конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами

Стратегічні

Інновацій, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання вирішальних конкурентних переваг у перспективі