5. Обладнання для стаціонарних установок автоматичного пожежогасіння

Установки автоматичної пожежної захисту (АПЗ) застосовують згідно з Переліком будівель і приміщень об'єктів народного господарства РБ, які підлягають обладнанню автоматичними засобами пожежогасіння та автоматичною сигналізацією, СНиП 2.04.01-85 та інших документів вони призначені для повної ліквідації пожежі в початковій стадії, для локалізації його при допомоги вогнегасних речовин до прибуття пожежного підрозділу. Найпоширенішими є водяні і газові установки автоматичного пожежогасіння. Крім них, застосовують водохімічні, пінні та порошкові установки.

Водяні установки бувають спринклерні та дренчерні.

Спринклерна установка призначена для гасіння та локалізації пожежі. Вона автоматично включається при підвищенні температури повітря в приміщенні вище заданої межі. Установка складається з мережі водопровідних труб, змонтованих під стелею приміщення на спеціальних підвісках, спринклерних головок, що представляють собою спеціальні пристрої для автоматичного гасіння вогню, ввертається в труби установки, і контрольно-сигнальних клапанів.

Замок спринклерної головки складається з трьох мідних пластинок, спаяних легкоплавким сплавом. У разі підвищення температури в приміщенні вище певної межі сплав розплавляється, і пластини розпадаються, внаслідок чого звільняється скляний ковпак, і спринклер приходить в дію. Одночасно подається сигнал про початок пожежі.

Спринклери виготовляють на різні температури спрацьовування: 72, 93, 141 і 182 ° С. Найбільшого поширення набули спринклерні головки типу 2СП.

Розміщують спринклери з урахуванням пожежної небезпеки виробництва (приміщення), вогнестійкості будівлі, конструкції перекриття, розташування технологічного та іншого обладнання. За будівельними нормами площа підлоги, що захищається одним спринклерів, у виробничих приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою (при кількості горючих матеріалів більше 200 кг / м 2) не повинна бути більше 9 м2, в інших приміщеннях 12 м1 Відстань між спринклерами не повинно перевищувати у першому випадку 3 м і в другому 4 м. Відстань між спринклерами і стінами в приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою при негорючих стінах і перегородках приймається 1,5 м, при горючих та важкогорючих стінах і перегородках 1 м, в решті приміщень відповідно 2 і 1,2 м.

Дренчерні установки використовують для гасіння пожеж у приміщеннях, у яких потрібні одночасне зрошення розрахункової площі окремих частин будівлі, створення водяних завіс в отворах дверей і вікон, зрошення окремих елементів технологічного устаткування і т.п. Вони призначені в основному для боротьби з пожежами в приміщеннях з високою категорії пожежної небезпеки, де можливе швидке поширення вогню.

У залежності від температури в приміщенні (плюсова або мінусова) дренчерні установки підрозділяють на заливні і сухотрубний. Заливні застосовують для захисту пожежо-та вибухонебезпечних виробництв. Всі трубопроводи цих установок постійно заповнені (залиті) водою до штуцерів дренчерів на розподільчих трубопроводах. Такими установками обладнають тільки опалювальні приміщення. Сухотрубний дренчерні уста іовкі застосовують для захисту як опалювальних, так і не опалювальних приміщень.

За способом включення дренчерні установки підрозділяють на автоматичні, напівавтоматичні та з ручним пуском.

У випадках, коли застосування води в якості вогнегасної речовини неприпустимо, використовують хімічні установки автоматичного пожежогасіння. До них відносяться двухбаллонние батареї з тросовим (Т2) і електричних (Т-2М) пуском, автоматичні батареї з пневматичним (БАЛ) і електричних (Бає) пуском. В якості вогнегасної речовини в цих установках застосовують вуглекислоту і спеціальні склади.

Батареї БАЛ застосовують для ліквідації пожежі в приміщеннях, обсяг яких не перевищує 200 м3. Їх використовують в установках хімічного пожежогасіння в комплексі з побудительно-пусковий секцією (ПСР). Остання призводить батарею в дію, розподіляє вогнегасна речовина в зовнішньому напрямку і підживлює повітрям спонукальну мережу.

Між собою установки хімічного пожежогасіння розрізняються числом балонів і пристроєм пуску їх дії.

Науково-технічний прогрес у галузі протипожежного захисту об'єктів залізничного транспорту і транспортного будівництва передбачає широке впровадження установок пожежної автоматики, до числа яких співвідносяться установки пожежної та охоронно-пожежної сигналізації.

Про Сучасні установки пожежної автоматики складаються з пожежних сповіщувачів (збудників), що розміщуються в пожежонебезпечних місцях приміщення, що захищається, приймально-контрольних приладів (пультів, концентратів і т.п.), що забезпечують дистанційний контроль за станом сповіщувачів і сигналізацію про їх спрацювання, і виконавських елементів , що запускають автоматичні установки пожежогасіння

Ефективність установок пожежної автоматики визначається тим, в який момент часу після початку пожежі може бути отриманий сигнал пожежної небезпеки. В установках пожежної сигналізації використовують сповіщувачі, що реагують на температуру, світлове випромінювання відкритого полум'я, дим і інші фактори горіння. Теплові пожежні сповіщувачі застосовують трьох типів: з датчиками максимального, диференціального і максимального диференціальної дії. Сповіщувачі з датчиками максимального дії спрацьовують при певної заздалегідь заданій температурі. Сповіщувачі з диференціальним датчиками реагують на певну швидкість підвищення температури. Максимально диференціальні сповіщувачі включають в себе датчики максимального і диференціальної дії і спрацьовують як при певній, заздалегідь заданій температурі, так і при певній швидкості її підвищення.

Висновки

В наш час існує велика кількість різноманітних засобів гасіння та попередження пожеж. І важливим напрямком діяльності політики та великих підприємств є установка нових, модернізація та покращення існуючих систем автоматичного пожежогасіння. А також вдосконалення роботи та переоснащення більш сучасною технікою пожежні бригади МНС.

Також важливим напрямком роботи є проведення роз'яснювальної роботи серед населення про важливість дотримання пожежних норм та правил, задля запобігання виникненню пожеж. Адже краще запобігти, ніж потім гасити пожежу.

Література

1) Постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 1994 року № 299 «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України».

2) Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру».

3) Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2001 року № 308 «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків».

4) Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки».

5) Наказ МНС України від 28.12.2010 № 96 «Про затвердження Примірного переліку документів з питань цивільного захисту» (примірний перелік документів з питань цивільного захисту, визначених для розроблення та використання органами державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях).

6) Наказ МНС України від 03.11.2004 № 145 «Про затвердження Порядку створення і функціонування територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту» (зареєстрований в Міністерстві юстиції 14.12.2004 за № 1581/10180).

7) Закон України від 14 грудня 1999 року № 1281-XIV «Про аварійно-рятувальні служби».

Буковинський державний фінансово-економічний університет