3. Предмет, метод і функції політичної економії, взаємозв'язок політичної економії, мікро- та макроекономіки.

Предметом ПЕ в широкому розумінні є економічне благо. В цілому предметом ПЕ – є система соціально-економічних відносин та найбільш загальних економічних законів розвитку суспільства.Предмет ПЕ в широкому сенсі – сукупність природно-техн., соц-екон та організаційно-економічних відносин, що спрямовані на досягнення екон блага соціуму як єдиного соц-ек організму (універсуму).Великий арсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.Емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування: відсторонення від другорядних, неістотніх сторін досліджуваного явища з метою виділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його сутність.

Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. В політекономії лабораторні експерименти неможливі, а економічні експерименти досить обмежені. Але в якійсь мірі це компенсується широкими масштабами теоретичних дискусій вчених-економістів, які ведуться в печаті, на конференціях, симпозіумах, а також методом єдності логічного та історисного. При вивченні фактів, висуненні та перевірці гіпотез використовуються методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Аналіз – розложення, розчленування досліджуваного об’єкту на складові частини. Синтез – вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція – конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція – протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою: 1) наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якості спільних наукових висновків, законів. Політекономія вивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарській економічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями.

Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:

1)пізнавальну функцію. Нею політекономія забезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями об’єктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення.

2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарські відносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічною основою всіх економічних наук. Це свого роду економічна філософія.

3) практичну. політекономія – теоретична основа економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуванню економічного потенціалу.

4) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну свідомість. Є вихідною основою формування економічного і політичного мислення.

4. Становлення та розвиток економічної науки. Сучасні економічні школи та течії.Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.