23.Культура сприймання публічного виступу.Уміння ставити запитання, уміння слухати.
Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:
o розповіді про особисті справи
o банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів)
o пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання висловлювати умотивовану думку)
o самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах)
o надмірна серйозність
o відсутність такту, схильність до спішних висновків
o гордовитість і зневага до співрозмовника
o брутальність, надмірна балакучість
Уміння ставити запитання
Логічності виступу сприяють питальні конструкції. Розрізняють такі види запитань:
Закрите запитання - це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: "так/ні", назвати точну дату, ім'я або число тощо, їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.
Відкриті запитання - це запитання, на які важко відповісти одним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропонувати тощо - це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.
Альтернативні запитання - це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.
Підтверджу вальні запитання (техніка Сократа): одержати від співрозмовника низку відповідей "так", щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити "так" на головне запитання.
Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.
Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.
Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.
Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.
Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.
Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.
Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця.
Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджу вальні запитання.
Уміння слухати
Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.
Поширеним є "агресивне" слухання - прагнення якомога швидше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. "Вибіркове" слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.
Виділяють два типи слухання:
Пасивне - це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.
Активне слухання: з'ясування, дослівне повторювання, перефразовування і резюмування.
З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та у постановці перед ним відкритих запитань.
Дослівне повторювання - відтворення частини висловлення партнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на його словах й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають.
Перефразовування - коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.
Резюмування використовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.