1.2. Категорії мігрантів

Після проголошення у 1991 році незалежності Україна взяла курс на побудову відкритого суспільства. З прийнятих державою зобов'язань щодо дотримання прав людини випливала необхідність забезпечення прав особистості на свободу вибору місця проживання та пересування. Було змінено порядок перетину кордону, піднято «залізну завісу». Розпад СРСР та утворення нових незалежних держав, запровадження в них власного громадянства, загострення ситуації у сфері національних відносин, виникнення ряду міжетнічних збройних конфліктів, поглиблення економічної кризи, лібералізація порядку перетину кордонів викликали інтенсифікацію міграційних процесів. Мігрантів в Україні можна поділяти за різними критеріями. Це не просто формальна процедура. Проблема вичленування категорій мігрантів у пострадянських державах була предметом дворічної дискусії, включаючи декілька міжнародних семінарів в період підготовки

регіональної конференції з розгляду проблем біженців, недобровільно переміщених осіб в країнах СНД та відповідних суміжних державах, яка відбулася в Женеві 30–31 травня 1996 року. Для цього регіону було виділено кілька категорій мігрантів.

В Україні можна виділити такі категорії мігрантів:

1) внутрішні мігранти:

а) природні;

б) екологічні (в основному це чорнобильці);

2) зовнішні мігранти:

а) вихідці з України, що повертаються на батьківщину з ближнього зарубіжжя

(репатріанти);

б) особи, що колись незаконно були депортовані за національною ознакою;

в) мігранти з ближнього зарубіжжя, що змушені були покинути країну проживання;

г) біженці з далекого зарубіжжя;

д) незаконні мігранти з далекого зарубіжжя (включаючи незаконних транзитних

мігрантів).

У цій доповіді ми не буду зупинятися на проблемах внутрішніх мігрантів, зосередивши увагу виключно на групах зовнішніх мігрантів. Сьогоднішня хвиля міграції в Україну зумовлена не тільки минулими подіями. До міграції підштовхують і сучасні події. Мігрантами стають особи, що вимушені покидати свої країни через військові конфлікти, що там виникли. Це перш за все вихідці з Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови, Північної Осетії, Таджикистану, Чечні. Активізація міграційних потоків з ближнього зарубіжжя збіглася з різким зростанням міграції з далекого зарубіжжя. Останню категорію мігрантів становлять іноземні громадяни, а

також особи без громадянства, що шукають притулку. Вони або вже тривалий час проживають в Україні (можливо, що вони проживають тут не місяці, а роки) або є транзитними мігрантами через Україну. При цьому це можуть бути як легальні транзитні мігранти, так і нелегальні

мігранти.

1.3. Сприймання українським суспільством проблем мігрантів

Ситуація у тій чи іншій країні має оригінальний характер і набуває гостроти або й конфліктності, драматизму не просто з причин наявності в ній різних категорій мігрантів, а саме через специфічне поєднання їхніх проблем в одному суспільстві, в одній державі, а також від розмірів, масштабності цих груп. Скажімо, в Україні поєднання міграційних проблем зовсім інше, аніж в Білорусії чи в Молдові. Саме це поєднання проблем робить ситуацію в Україні неповторною, а вирішення кожної з окремих міграційних проблем – чи то проблеми екологічних біженців, чи то проблеми облаштування колись депортованих народів – залежить від усього

комплексу цих проблем. Комплексність, системність міграційних проблем поки що не знаходить адекватного розуміння в українському суспільстві, а головне, немає адекватної концепції та практичних

механізмів її вирішення. Це має прояв у тому, що:

а) в Україні немає узагальненої, комплексної теорії усіх видів міграційних процесів, що

відбуваються на її території, а звідси наслідки;

б) в Україні немає всеосяжної, комплексної державної програми, побудованої на єдиній

концепції міграційних процесів, яка враховує внутрішню та зовнішню міграцію,

імміграцію та еміграцію, а також характер демографічних процесів в Україні;

в) на рівні державних структур кожне відомство діє, виходячи із своїх інтересів, своїх

уявлень про процеси, що відбуваються, не маючи загальної картини міграційних

процесів.

Адаптація мігрантів в українському суспільстві відбувається у певній суспільній атмосфері,

на певному рівні осмислення цих проблем суспільною свідомістю. За рівнем усвідомленості

міграційні проблеми творять таку ієрархію:

а) проблеми екологічних мігрантів (переважно особи з чорнобильської зони);

б) проблеми депортованих;

в) проблеми біженців або осіб, переміщених із-за меж інших країн СНД (з Нагірного

Карабаху, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Південної Осетії, Таджикистану,

Придністров'я, Чечні);

г) мігранти з далекого зарубіжжя.

З третьою проблемою – проблемою недобровільно переміщених осіб, біженців з країн СНД

– українське суспільство теж вже ознайомлене. Інформацію про цю проблему воно отримує як

від власних засобів масової інформації, так і російських мас-медій. Проте ставлення державних

органів до цієї проблеми носить нецілісний, ситуативний характер. Це швидше реакція на якісь

конкретної події, аніж наявність чіткої позиції, продуманої стратегії щодо цих проблем, які

мають тривалий характер і будуть в різних аспектах поставати перед Україною. Так, держава відгукнулася на появу в Україні 60 тисяч біженців з Придністров'я, вона відреагувала на появу осіб, що рятувалися тут від війни в Чечні. Кримський уряд ухвалив рішення щодо недобровільно

переміщених осіб з Абхазії. Проте ніхто в державі точно не знає, скільки ж в Україні проживає осіб, яких можна віднести до цієї категорії, ніхто не займається прогнозуванням можливої появи таких категорій

осіб в Україні, не передбачає відповідних коштів для створення умов (табори, пункти тимчасового розміщення, обладнання для них тощо). Єдиний пункт тимчасового розміщення біженців, що вже тривалий час створюється, поки що враховувати не доводиться.

Слабо осмислено суспільною свідомістю проблему біженців в цілому і можливі негативні наслідки від неготовності вирішувати цю проблему державними органами, зокрема. І поготів немає жодних уявлень щодо подальшої долі цієї категорії осіб, якщо вони з'являться в Україні у

ще масовішому масштабі. На периферії як суспільної уваги, так і державних органів (за винятком прикордонної служби, МВС та Деркомнацу) перебуває проблема мігрантів з далекого зарубіжжя, що

опинилися з різних причин в Україні. Про неї мало знають. А засоби масової інформації подають її як таку, що несе загрозу. У гуманітарно-гуманістичному ключі в ЗМІ вона майже ніколи не подається.

Процес адаптації мігрантів залежить не тільки від рівня усвідомлення суспільством цих проблем, але також і від ставлення старобільного населення до мігрантів. Ставлення старобільців до новоприбулих проявляється на рівні всього суспільства і на рівні регіонів. У цих

регіонах, де немає помітної кількості мігрантів, ставлення до них, як правило, ідентичне з тим, яке склалося на рівні суспільства в цілому.

В регіонах, що приймають мігрантів, ставлення до них може бути різним:

а) толерантним;

б) індиферентним;

в) сторожко-ксенофобським;

г) ворожим.

В цілому по Україні ставлення до зовнішніх мігрантів можна охарактеризувати як

толерантне та індиферентне .

В Україні є три помітних мігрантоприймальних регіони: Донбас, Південь України

(Херсонська, Миколаївська, Одеська області) і окремо Крим.

В Донбас прибувають різні категорії мігрантів насамперед з країн СНД, біженці із зон військових дій, або, іншими словами, «особи, переміщені за межі країни» (Нагірний Карабах, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Чечня, інші регіони Північного Кавказу), а також турки- месхетинці.

Південь України прийняв переселенців з Вірменії та Азербайджану, біженців із Придністров'я, етнічних німців з Таджикистану, Киргизії, Казахстану, турків-месхетинців. Серед них є і особи, що об'єктивно мають право претендувати на статус біженців, і недобровільно переміщені особи, і особи, що належать до депортованих народів, і особи, переміщені за межі країни. У Крим, як вже була мова, репатріюються в основному колись насильно депортовані кримські татари, а також вірмени, болгари, греки та німці. У кожному з цих мігрантоприймальних регіонів є свої особливості, але в цілому атмосферу в них можна охарактеризувати як толерантну. Хоча в майбутньому ситуація може змінитися залежно від рівня соціальної конкурентності прибулих груп мігрантів та культурної дистанції

між старопоселенцями та новоприбулими.