II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).

2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції2. Звичаї 3. Норми етики. 4. Норми естетики,.

5. Норми моралі,.6. Норми культури, 7. Організаційні норми

8. Політичні норми9. Релігійні норми10. Корпоративні норми11. Норми права,

Місце правових норм у системі засобів соціального регулювання характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси:

— Правові та інші соціальні норми існують об'єктивно, тобто залежать від об'єктивних умов розвитку суспільства.

— Вони мають природний характер виникнення,

— Реалізуються у поведінці суб'єктів за їх бажанням.

— Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло.

— Сприяють формування поваги до прав та свобод осіб.

— Мають визначений зміст

— Певним чином встановлюються та закріплюються.

— Є засобом регулювання та охорони певних суспільних відносин.

33.Поняття та предмет механізму правового регулювання.

Правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів,через систему яких забезпечується розвиток цих відносин у межах і напрямках визначеними нормами права.

Регулювання суспільних відносин має такі ознаки:

1.Суб*єкти правовідносин у процесі правового регулювання пов*язуються пов*язанами правами і обов*язками.

2.Накладається одним суб*єктом суспільних відносин певні права,іншим – певні обов*язки

3.Можливості права у регулюванні суспільних відносин не є безмежними.

Мета правового регулювання – закріпити суспільні відносини та сприяти їх розвиткові шляхом ефективного врегулювання.

Цілі правового регулювання: -закріплення за допомогою юридичних засобів суспільних відносин,які уже існують.

-стимулювання розвитку тих суспільних відносин,які відповідають інтересам суспільства.

- чинник вилучення з практики соціально-небезпечних і некоректних відносин

Для правового регулювання характерні певні особливості:

— воно носить цілеспрямований характер,

— має організаційний та упорядкований характер,

— правове регулювання повинно бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

— воно має певний предмет та сферу правового впливу,

— забезпечується певними методами,

— має визначені стадії,.

34.Засоби,способи і типи правового регулювання:

Правові засоби — це певні юридичні категорії та діяння суб'єктів з їх застосування з метою досягнення конкретного результату.

У юридичній літературі засоби правового регулювання класифікують за певними критеріями.

Залежно від ступеня складності розрізняють:— прості;— складні

Залежно від функціонального призначення:— регулятивні (дозволи);— охоронні (засоби захисту).

За предметом правового регулювання:— конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні тощо.

За характером:— матеріальні);— процесуальні

За часом дії:— постійні (громадянство);— тимчасові (премія).

Залежно від виду правового регулювання:— нормативні

— індивідуальні

Залежно від інформаційно-психологічної спрямованості:— стимулюючі (заохочення);обмежуючі (примус).

основні способи правового регулювання:

Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини.

Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права

Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права.

Заохочування – становлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних для держави дій.

Рекомендація – закріплена в юридичних нормах теза попередження про наслідки певної поведінки.

Примушування – юридичне спонукання до певних дій чи утримання від певних дій.

Тип правового регулювання — це спосіб поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу: «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» та має місце у процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин. Даний тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності у прийнятті рішень.

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання встановлює використання заборон, у рамках яких норма права передбачає конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом».