Опорні схеми до теми

СУЧАСНІ

ТЕХНОЛОГІЇ

НАВЧАННЯ

У ВИЩОМУ

НАВЧАЛЬНОМУ

ЗАКЛАДІ

Опорні схеми до теми

К ОНТРОЛЬ

ЗА НАВЧАЛЬНО-

ПІЗНАВАЛЬНОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ

СТУДЕНТІВ

СКЛАДОВІ

КОНТРОЛЮ

ЗА НАВЧАЛЬНОЮ

Д ІЯЛЬНІСТЮ

СТУДЕНТІВ

ГОЛОВНА

МЕТА

КОНТРОЛЮ

ФУНКЦІЇ

КОНТРОЛЮ

ВИДИ

КОНТРОЛЮ

МЕТОДИ

КОНТРОЛЮ

ФОРМИ

КОНТРОЛЮ

ОЦІНЮВАННЯ

ЗНАНЬ

СТРУКТУРНІ

КОМПОНЕНТИ

НАВЧАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Словесні методи навчання. До них належать пояснен­ня, інструктаж, розповідь, бесіда, навчальна дискусія та ін.

Пояснення.Це словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термі­нів тощо. Використовують переважно під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли викладач відчуває, що студенти чогось не зро­зуміли. Пояснення часто супроводжується різними засоба­ми унаочнення, спостереженням, дослідами. Успіх пояс­нення залежить від його доказовості, логічності, чіткості мовлення, образності мови.

Інструктаж.Як метод навчання, він має інформатив­ний локальний характер, близький до розпорядження алгоритмічного типу. Його застосовують на лабораторних, практичних заняттях, а також під час підготовки до само­стійної роботи.

За змістом розрізняють вступний, поточний і підсумко­вий інструктажі. Під час вступного інструктажу ознайом­люють студентів із змістом майбутньої роботи і засобами її виконання, пояснюють правила і послідовність виконання роботи загалом і окремих її частин, прийоми виконання ро­боти, вказують на можливі помилки; ознайомлюють з пра­вилами техніки безпеки, організацією робочого місця тощо. Поточний інструктаж здійснюють переважно індивіду­ально у процесі виконання студентами роботи. Зміст його залежить від швидкості виконання студентами завдань, до­пущених помилок. Підсумковий інструктаж проводиться у формі бесіди за результатами виконаної студентами робо­ти і передбачає аналіз цих результатів та їх оцінювання.

Розповідь.Це монологічна форма викладання. Застосо­вують її за необхідності викласти навчальний матеріал си­стемно, послідовно. Елементами розповіді є точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів. Розповіді поділя­ють на художні, науково-популярні, описові. Художня розповідь – це образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, створення мистецьких шедеврів тощо). Науково-популяр­на розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ. Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, осо­бливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичної пам'ятки, музею-садиби тощо).

Кожен тип розповіді має забезпечувати виховну спря­мованість навчання, ґрунтуватися на достовірних науко­вих фактах, акцентувати на головній думці, бути доступ­ним й емоційним, містити висновки і зауваження.

Бесіда.Це метод навчання, за якого викладач за допо­могою запитань спонукає студентів до відтворення набу­тих знань, формування самостійних висновків і узагаль­нень на основі засвоєного матеріалу.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють: вступну бесіду (проводиться під час підготовки до семінарсь­кого заняття, екскурсії, вивчення нового матеріалу); бесіду-повідомлення (ґрунтується переважно на спостереженнях, організованих викладачем на заняттях за допомогою наоч­них посібників, а також на матеріалах текстів літературних творів, документів); бесіду-повторення (використовують для кріплення навчального матеріалу); контрольну бесіду (даються до неї при перевірці засвоєних знань). За характером діяльності студентів виокремлюють ре­продуктивну бесіду (спрямована на відтворення засвоєно­го матеріалу); евристичну, або сократівську (викладач за­питаннями скеровує студентів на формування нових по­нять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження); катехізисну(спрямована на відтворення тверджень, що потребують дослівного запа­м'ятовування).

Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від вмі­лого формулювання запитань, а також від якості відпові­дей, тобто їх повноти, чіткості, аргументованості.

Навчальна дискусія.Дискусія є публічним обговорен­ням важливого питання і передбачає обмін думками між студентами або викладачами і студентами. Вона розвиває самостійне мислення, вміння обстоювати власні погляди, аналізувати й аргументувати твердження, критично оці­нювати чужі і власні судження. Під час навчальної дис­кусії обговорюють наукові висновки, дані, що потребують підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник. Дискусія спрямована не лише на засво­єння нових знань, а й на створення емоційно насиченої атмосфери, яка б сприяла глибокому проникненню в істину.

Наочні методи навчання. Сутність їх полягає у викори­станні зображень об'єктів і явищ. До цих методів нале­жать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостере­ження.

Ілюстрування.Полягає в демонструванні ілюстрова­них посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин, фотографій, моде­лей тощо. У навчальному процесі нерідко ілюструють без­посередньо рослини, тварин, мінерали, техніку. Ілюстрації полегшують сприймання навчального матеріалу, сприяють формуванню конкретних уявлень, точних понять.

Демонстрування.Цей метод передбачає показ ма­теріалів у динаміці (використання приладів, дослідів, ус­таткування). Він ефективний, коли всі студенти мають змо­гу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на головному, допомагає виділити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи показ поясненням, роз­повіддю. Демонструючи моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід обов'язково подбати про дотримання правил техніки безпеки.

Самостійне спостереження.Це безпосереднє само­стійне сприймання явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: Інструктаж щодо мети, завдань і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і уза­гальнення його результатів. Виконану роботу слід обов'яз­ково оцінювати.

Практичні методи навчання. Ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також са­мостійність студентів у навчанні. До них відносять вправи, лабораторні і практичні роботи.

Вправи.За своєю суттю вони є багаторазовим повторен­ням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і корегуванням. У навчальному процесі вико­ристовують такі види вправ: підготовчі (готують студентів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій); пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють формуванню навичок у стандарт­них умовах: за зразком, інструкцією, завданням); творчі (за змістом і методикою виконання наближаються до ре­альних життєвих ситуацій); контрольні (переважно на­вчальні: письмові, графічні, практичні вправи).

Кількість вправ залежить від індивідуальних особливос­тей студентів і має бути достатньою для формування нави­чок. Вправи мають ґрунтуватися на системі, чітко сплано­ваній послідовності дій, поступовому ускладненні. Бажано не переривати застосування вправ на тривалий час. Ефектив­ність вправляння залежить і від аналізу його результатів.

Лабораторні роботи. Їх цінність як методу полягає в тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озбро­юють студентів методами дослідження в природних умо­вах, формують навички користування приладами, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні на­укові висновки.

Практичні роботи.Будучи методом навчання, вони спрямовані на формування вмінь і навичок, необхідних для життя і самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояс­нювати сутність явищ.

Інші методи навчально-пізнавальної діяльності. Кожен викладач у своїй діяльності використовує також методи, які не охоплені наведеною вище класифікацією. Серед них найпоширенішим є індукція і дедукція, методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації, виді­лення головного.

Індукція і дедукція. За індукції засвоєння знань здій­снюється шляхом переходу від одиничного до загального. Вдаються до неї, як правило, на емпіричному рівні пізнан­ня, коли матеріал є фактичним або пов'язаний із форму­ванням понять, а також під час вивчення технічних ме­ханізмів, виконання практичних завдань, розв'язування математичних чи фізичних задач.

Дедукція передбачає перехід від загального до конкрет­ного у процесі засвоєння знань. Викладач спочатку повідо­мляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового розв'язання конкретних завдань.

Індуктивний і дедуктивний методи реалізуються через застосування словесних, наочних, практичних, а також проблемного і частково-пошукового методів.

Метод аналізу. Сутність його полягає у вивченні пред­метів чи явищ за окремими ознаками і відношеннями, у поділі на елементи, осмисленні зв'язків між ними.

Метод синтезу. Полягає він в уявному або практично­му поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Метод порівняння. За його допомогою встановлюють спільні і відмінні ознаки між предметами і явищами. У на­вчальному процесі Його застосовують з метою загального протиставлення фактів, явищ; зіставлення - за вказаними викладачем або визначеними студентами ознаками; порівняння явищ у їхньому розвитку.

Метод узагальнення. Цей метод передбачає перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення здійснюється шляхом абстрагування від специфічного і виявлення притаман­них явищам загальних ознак (властивостей, відношень тощо). Застосовують його при осмисленні понять, су­джень, теорій.

Метод конкретизації.Він допомагає студентам пе­рейти від безпосередніх вражень до розуміння сутності то­го, що вивчається: результати конкретизації постають у формі прикладів, схем, моделей тощо.

Метод виділення головного. Полягає він у розподілі інформації на логічні частини і виокремленні серед них головних.

До заняття допущено

Керівник -

Куратор -