22. Етапи пізнавального процесу.

Філософія традиційно виділяла в акті людського пізнання два його різних види: чуттєве (перцептивное) і раціональне. Перший самоочевидно пов'язаний з діяльністю наших органів чуття (зору, слуху, дотику та ін). Другий передбачає роботу розуму - абстрактно-понятійне мислення людини.

Форми чуттєвого і раціонального пізнання

Основні форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття і уявлення. Різниця між ними така.

Відчуття - це елементарний психічний процес, що складається в запечатлении окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу у момент їх безпосереднього впливу на наші органи чуття.

Сприйняття - цілісне відображення у свідомості предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття. Найбільш важливі особливості сприйняття: предметність (віднесеність до об'єктів зовнішнього світу), цілісність і структурність (сприймається фактично абстрагуватися від окремих відчуттів узагальнена структура - не окремі ноти, а мелодія, наприклад).

Уявлення - збережені пам'яттю образи предметів, колись впливали на наші органи чуття. На відміну від відчуттів і сприймань для вистав не потрібно безпосереднього контакту органів чуття з предметом. Тут психічне явище вперше відривається від свого матеріального джерела і починає функціонувати як відносно самостійний феномен.

Раціональне пізнання в основному зводиться до понятійному абстрактного мислення (хоча є і мислення не понятійне). Абстрактне мислення являє собою цілеспрямоване і узагальнене відтворення в ідеальній формі істотних і закономірних властивостей, зв'язків і відносин речей. Основні форми раціонального пізнання: поняття, судження, умовиводи, гіпотези, теорії.

Поняття - це уявне освіту, в якому узагальнюються предмети деякого класу за певною сукупністю ознак. Узагальнення здійснюється за рахунок абстрагування, тобто відволікання від несуттєвих, специфічних особливостей предметів. При цьому поняття не лише узагальнюють речі, але і розчленовують їх, групують в деякі класи, тим самим відрізняючи їх один від одного. На відміну від відчуттів і сприймань поняття позбавлені чуттєвого, наочного своєрідності.

Судження - форма думки, у якій за допомогою зв'язку понять щось стверджується чи заперечується.

Умовивід - міркування, в ході якого з одного або декількох суджень виводиться нове судження, логічно випливає з перших.

Гіпотеза - виражене в поняттях припущення, яке має на меті дати попередню пояснення якого-небудь факту або групі фактів. Підтверджена досвідом гіпотеза трансформується в теорію.

Теорія - вища форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і істотні зв'язки визначеної області дійсності.

Таким чином, в процесі пізнання аналітично досить чітко виділяються дві людські пізнавальні здібності: сенситивна (чуттєва) і раціональна (розумова). Ясно, що кінцевий результат (істина) досяжний тільки «спільними зусиллями» цих двох складових нашого пізнання.

22. Критерії науковості і новизни знань

Критерії науковості поділяються на три множини.

1.(А) – група універсальних критеріїв, що відділяє наукове знання від ненаукового. Тут фігурують такі нормативи, як формальна непротирічність, причинно-наслідкові зв'язки, раціональність, відтворюваність. Вимоги, що утворюють групу (А), необхідні, і усунення будь-якої загрожує розпадом науки як способу освоєння дійсності.

2.(В) – група історично-прийдешніх нормативів, які визначають модельно-аналоговий, пояснювальний, змістотворчий процес, що утворюють зразки зв'язків, у термінах яких можна робити висновки про перебіг подій. До них належать такі нормативи, як вимоги до онтологічних структур, гіпотез існування, гносеологічних припущень, картин світу, які зорієнтовані на визнані ідеали знання. Критерії (В) фіксують лише культурно-стилістичну розміреність вчених, мають принципове значення для класифікації знання у його історичній проекції.

3.(С) – група дисциплінарних критеріїв науковості, що застосовується до професійно розчленованих галузей – систем знань і діяльності. Являє собою інструмент атестації конкретних видів знання і діяльності, відображає окремі параметри науки.

Науковість має ядро (критерії А), а також історичне (критерій В) та дисциплінарно-тематичне (критерій С) вимірювання.

Критерії науковості класифікують за такими групами: логічні критерії і емпіричні критерії. Специфічним критерієм науковості є практика.

Логічні критерії науковості характеризують знання з позицій його формальної адекватності, гармонійності, досконалості внутрішньої організації. Такими є непротирічивість, повнота і незалежність.

Емпіричні – це емпіричне підтвердження (верифікація), емпіричне спростування (фальсифікація).

Науковість абстрактно виражається усіма цими критеріями.