2. Зовнішня політика князів у процесі створення Київської держави.

Першою конкретною датою в історії зовнішньої політики Русі Київської є 839 р. З нею пов′язане посольство до Візантії від якогось руського державного утворення в Східній Європі, про що чітко говориться в іноземному джерелі. З цим роком науковці пов′язують появу Русі на арені світової політики. Дехто вважає, що 839 р. – перша дата в політичній історії Давньоруської держави. Однак Київська держава почала складатися лише з кінця 9 ст. Тому тут мова йде скорше про Київське князівство.

Повість та інші літописи називають київськими князями того часу Аскольда й Діра. Однак науковці встановили, що вони княжили в різні часи. У 860 р. Аскольд здійснив похід на Візантію. На 200 кораблях руси увійшли до бухти Золотий Ріг Константинополя. У місті сталася велика паніка. Імператор Михайло з великим трудом організував оборону. Проте русичі несподівано відступили від міста, а літописи принин не пояснюють. Скоріше всього Аскольд уклав таємну угоду з Михайлом, яка була невигідна для Візантії. Про неї пише візантійський історик 10 ст. Констянтин Багрянородний, але текст угоди невідомий.

Однак першою відомою з джерел угодою Русі з іноземною державною є підписана Олегом (907 р.) з Візантією. Це вже був не договір Київського князя, а володаря Давньоруської держави. Повість розказує про похід Олега на Константинополь 907 р. (Нестор веде мову про 2 тисячі кораблів – перебільшення). Руське військо досягло вигідного для Русі миру (величезна контрибуція, пільги для купців і дипломатів). У 911 р. русько–візантійська угода була доповнена (в ній визначалися правові норми стосунків, принципи врегулювання суперечок між Руссю та Візантією). Договори 907, 911 років виписані у Повісті є першими дипломатичними актами Давньоруської держави, тексти яких відкрилися науці.

Походи на Візантію тривали до середини 11 ст. це пояснювалося тим, що війна у цей час була головним і загальновизнаним засобом проведення зовнішньої політики будь–якої держави. Підтвердженням цього можуть бути два походи князя Ігоря (заступив Олега в 912 р.). на той час стосунки Візантії і русі погіршилися. Імператор Роман, зміцнивши державу, вирішив, що угоди з Олегом є надмірними і принизливими для візантії (насамперед, право безмитної торгівлі). З огляду на це похід Ігоря не ватрто розглядати як агресивну дію, спрямовану на пограбування багатого сусіда. Тому походові руського флоту 941 р. передували дипломатичні переговори (Ігор наполягав на дотриманні Візантією договорів 907, 911 р.).

Руський флот був величезний (хроніки про 10 тисяч кораблів, це означало б 400 тисяч воїнів – 40 у кожній лодії). Безумовно це перебільшення, насправді там було кілька сотень лодій – 8–10 тисяч воїнів. Але в ті часи це була дуже велика сила. Похід завершився невдало, тому Ігор в 944 р. пішов у новий похід. Імператор Роман вирішив загасити вогонь війни дипломатичним шляхом. Розпочалися тривалі переговори. Через кілька місяців після укладення попередньої угоди по Дунаї до Києва прибули посли імператора Романа для укладення нового договору, який складався з багатьох статей (він вписаний до Повісті). Ігор розбувся безмитної торгівлі для руських купців, пільг для послів, сплату імперією контрибуцій для Русі. Так несприятливо завершився для Давньоруської держави її останній великий морський похід на Константинополь. Прийшла пора мирних відносин між двома державами.

У цьому контексті й слід розглядати дипломатію княгині Ольги, князів Святослава, Володимира, Я.Мудрого.

Дипломатія Ольги. Княгиня Ольга – видатний державний і політичний діяч. Вона започаткувала пошук нових засобів у зовіншній політиці Русі.

Повість про подорож Ольги до Константинополя в 946р. у джерелі «Про церемонії візантійського двору» описано про прийом імператором Констянтином Банрянородним Ольги з почтом (108 чоловік). Довгі роки науковці вважали, що Ольга прибула для хрещення. Повість докладно це описує. Інші вважали, що Ольга прибула для того, щоб отримати від імператора королівський титул. Насправлі Ольга намагалася покращити відносини з Візантією, яка

• була стурбована зростаючою могутністю Русі,

• намагалася активізувати напади печенігів на Русь,

• втягнути Русь у війни з кочівниками.

Ольга намагалася одружити сина Святослава з однією з п′яти дочок Констянтина, але невдало. Незважаючи на труднощі угоду в 946 р. все таки було підписано. Від цього часу імператор отримував військову допомогу від Русі, добірні руські воїни служили у гвардії імператора. Проте Ольга цим договором задоволена не була. На зміну Ользі прийшов її син Святослав в 964 р., а в нього були зовсім інші погляди на ведення зовнішньої політики.

Дипломатія Святослава. Добрий воїн, але не менш талановитий дипломат. Проте він більше покладався на силу, ніж на переговори, Святослав завершив об′єднання східних слов′ян в одній державі.

Незважаючи на певну непослідовність зовнішньої політики Святослава, Київська Русь максимально захищала свої інтереси, і не лише мечем:

• розгром хазарів,

• воєнний тиск на причорноморські володіння Візантії,

• оволодіння Приазов′ям та Поволжжям,

• відвоювання в Болгарії Нижнього Придунав′я,

• спроба посадити на імператорський трон руського ставленника Колокіра,

• угода в 967 р. з Візантією.

Тому успіхи зовнішньої політики Київської Русі були незаперечними.

Володимир Святославович та Ярослав Мудрий. Продовжувалася активна зовнішня політика. Завершувалося творення єдиновладної держави, науковці часто називають Давньоруську державу Володимира Святославовича – ранньофеодальною монархією. Володимир віддавав перевагу мирним засобам дипломатії.

Для нього характерне: підтримання традиційних відносин з Скандинавією (вараги), у середині 80–х років християнізував Русь, обмінявся посольствами з Германією.

Польща і Русь були сусідами. Кордон Русі з Польщею був одним із найдавніших (з кінця 10 ст. вже фіксувався). Володимир прагнув поставити під свій контроль червенсько–перемишльську область. У 981 р. він захопив Перемишль і Червен.

Проте візантійський напрям у його політиці превалював: у 989 р. захоплення візантійської колонії в Криму Херсону щоб змусити Василія ІІ дотриматися слова (йому допоміг руським військом у боротьбі за трон з Вардою Фоком), офіційне хрещення, ліквідував політичну залежність від Візантії, але не церковну.

Помер Володимир 15.07.1015 р. престол зайняв Ярослав (названий Мудрим). Дипломатія за часів Я.Мудрого була цілеспрямованою, розрахованою на довгі роки, зовнішня політика переслідувала як близькі тактичні, та к і далекі стратегічні цілі.

Більше як півстоліття відносини Русі з Візантією були мирними, але імператор Констянтин ІХ (1042–1055) зайняв до Києва ворожу позицію (в Константинополі грабували руських купців, вбили знатного русича). Тому у червні 1043 р. руський флот з′явився поблизу Константинополя, що зумовило мирні переговори (Візантія віжшкодувала збитки руським купцям і руському монастиреві в Афоні). У 1046 р. нова угода (династичний шлюб – син Ярослава Мудрого Всеволод одружився з донькою імператора). Візантія прагнула отримати лопомогу Русі у боротьбі з печенігами, які нападали на Причорномор′я.

Напружені стосунки з Польщею тривали у перші роки князування Ярослава Мудрого. Польське військо захопило Червенські міста. Тому у 1022 р. Ярослав у поході на Берестя, але успіху не досяг, поляки залишили за собою Західну Волинь. Лише у 1025 р. Ярославу вдалося повернути Західну волинь. Династичні шлюби – син краківського князя Мешка ІІ Казимир одружився із сестрою Ярослава Марією, а його сестра Олісава – Гертруда вийшла заміж за Ізяслава Ярославовича. Союз з Руссю допоміг Казимиру І об′єднати польські землі.

Стосунки з Германією. Спираючись на підтримку Германії Ярослав відвоював у Польщі Белз і Червенські міста. Особливе зближення за Генріха ІІІ (1039–1056). До нього 30 листопада 1040 р. руське посольство.

Династичні шлюби. Сам Ярослав був одружений з Інгигердою, донькою шведського конунга Олава Енріксона. Це забезпечувало руські землі від набігів варягів. У 1043р. Єлизавета Ярославна вийшла заміж за Харальда, який посів норвезький трон. Вдруге вона вийшла заміж за данського короля Свена (1047–1075). Дочка Ярослава Анна стала дружиною французького короля Генріха І (1031–1060). Цей союз по плану Ярослава мав допомогти Русі у боротьбі з Візантієюта експансією Германської імперії.

Намагання Ярослава укласти союз з Угорщиною. Дружиною угорського короля Андрата І (1046–1061) стала одна з доньок Ярослава. З її ім′ям пов′язують заснування в Угорщині православних монастирів.

Наступники Ярослава Мудрого не провадили далі таку ж успішну зовнішню політику. Наступила епоха послаблення державної єдності Русі. Вона охопила половину 11 – початок 12 ст. безпосередньою причиною стала правова невизначеність заповіту Ярослава Мудрого, який віддав Київ сину Ізяславу (не мав здібностей правителя). – Тріумвірат Ярославовичів – 20 років – дестабілізував Русь.