13. Культура Київської Русі.

Культурного розвитку Київська Русь досягла за князювання Володимира Святославича , який задля укріплення феодальних відносин у державі приймає хрещення і вводить єдину релігію для всіх племен — християнство грецького обряду, та його сина Ярослава Мудрого (978-1054 рр.).

Розвиток феодальних відносин зумовив зростання міст, торгівлі, ремесел. Оскільки Київ знаходився на перехресті торгових шляхів із сходу, заходу, півночі та півдня, тобто шляху «з варяг у греки», то це сприяло надзвичайно швидкому розвиткові культури, ремесел та торгових відносин з Візантією, Сходом та Західною Європою.

Культура Київської Русі досягла високого рівня розвитку і не поступалася культурі більшості країн Європи. До визначних центрів давньоруської культури на півдні Русі належали: Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Холм.

Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток писемності, сприяло заснуванню князем Володимиром перших шкіл для дітей знаті, за часів Ярослава Мудрого — першої бібліотеки при Софійському соборі. Існувала також книгозбірня при Києво-Печерському монастирі, приватні книгозбірні, бібліотеки в інших містах. Відомо, що значна частина знаті на Русі вміла писати і читати, вільно володіла кількома європейськими мовами.

Першими книгами, що писалися від руки на пергаменті, були Євангеліє та Псалтир. Найдавніша книга, яка дійшла до наших часів, — це «Остромирове Євангеліє». Книги прикрашалися мініатюрами.

Також у Київській Русі була розвинена музична культура: уже в той час існували професійні співаки й музиканти. Музика обов'язково супроводжувала кожне свято при дворі князя чи іншої знаті.

Швидкого розвитку у Київській Русі зазнали ремесла: архітектура (спочатку дерев'яна, а потім — кам'яна), живопис і декоративне мистецтво, за межами давньоруської держави великим попитом користувалися ювелірні, гончарні вироби, зброя. Усього налічувалося понад 60 видів ремесел.

Розвиток цієї культури припинила монголо-татарська навала.

14. Утворення г.-в. Князівства, його політичний та соціально-економічний розвиток.

Галицько-Волинське князівство відокремилося від Києва у 1097 році.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (лат. Regnum Russiæ; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.

Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство, що базувалося на самодостатніх угіддях — дворищах. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Окрім цього було розвинуте тваринництво, насамперед конярство, а також вівчарство і свинарство. Важливими складовими господарювання були промисли — бортництво, мисливство і рибалка.

Серед ремесел були відомі ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярництво, ювелірна справа і ливарництво

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.