10. Визначте роль монастирів у духовному житті слов’ян.

Дослідження історії становлення монастирів та соборів показує, що саме в їх стінах відбулося зародження і розвиток християнської писемної культури. Адже з прийняттям християнства Київська Русь долучилася до світових цивілізаційних процесів. Прийшовши на українські землі понад тисячу років тому, християнство внесло докорінні зміни у всі сфери суспільного життя народу, в його культуру, зокрема писемну. Саме з християнством пов’язана доба розквіту християнської писемної культури. У стінах монастирів та соборів зосереджувалося найбільше писемних освічених людей. Монастирі та собори були тією ланкою, яка пов’язувала Київську Русь із християнським світом. У середовищі ієрархів з’являються високоосвічені діячі, збирачі та цінителі книг: письменники, філологи, філософи, історики, бібліотекарі та ін.

Монастирі та собори зосередили у своїх руках джерела освіченості, якими були книги і книгодрукування. Тому вони природно зробилися регулюючими центрами у суспільному житті давньої Русі, в їх стінах зосереджувалася майже вся книжна діяльність.

Залежно від історичних, правних і економічних умов, монастирі поділялися щодо своїх прав та підлеглості на:

• Лаври (в Україні — Києво-Печерська,Святогорська, Почаївська, Унівська)

• Ставропігійні монастирі, залежні від найвищої церковної влади (в Україні — спочатку від царгородського патріарха, потім від московського патріарха і Синоду)

• Кафедральні монастирі (підлеглі безпосередньо єпархіальному єпископові)

• Самоправні монастирі (переважна більшість монастирів)

• Приписані монастирі (скити й скитики, пустині тощо)

Монастирі були важливими осередками церковно-релігійного, науково-освітнього та культурно-мистецького життя. Монастирі грали велику роль в колонізації незайманих земель, а оборонні споруди міських монастирів мали неабияке військове значення.

10. Охарактеризуйте причини виникнення та роль братств у піднесенні національної культури (XV – XVII ст.).

Братства - це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, у підвищенні рівня освіти та культури.

Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVIIст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.