Порада четверта.

Презентація нового матеріалу буде ефективнішою, коли він подаватиметься як особлива подія (очікувана чи сюрпризна). Не варто відразу додавати до нього щось уже відоме, знайоме, відразу встановлювати асоціативні зв’язки. Самі собою зв’язки сприяють виникненню аналогій, та залишимо цей шлях для самостійних пошуків дитини, що їй не важко буде зробити у спеціально створеному розвивальному середовищі. Наприклад, картину, цікаву казку, фольклорний твір презентуємо як виокремлений винятковий елемент мовленнєвого довкілля, лаконічними влучними фразами “заглиблюючи” дитину в його зміст. Однак, елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією; тож зв’язок з краєвидами за вікном, з об’єктами спостереження на прогулянці, з вивченим напередодні віршем, нехай діти знайдуть самостійно або за тактовної допомоги дорослого. Такий підхід сприятиме максимальному концентруванню уваги дошкільнят на об’єкті, що домінує на даний момент роботи, а компоненти, які доповнюють його, асоціативні зв’язки, перенесення нової інформації на суміжні види діяльності залежатимуть від вибору дітей.

Порада п’ята.

Коли мине перше захоплення яскравістю, новизною, незвичністю мовленнєвого матеріалу, роботу над ним треба продовжити. Тут у пригоді можуть стати розда-вальні картинки. Вони допоможуть не тільки реалізувати завдання словникової роботи (співвіднестися з конкретним зображенням), а й організувати іншу цікаву роботу: узагальнити родові поняття; класифікувати за кольором, видом, розміром, множинними, груповими ознаками; застосувати в побуті, грі як символи; викори-стати для розвитку звукової культури мовлення; подати як опору для складання творчих розповідей-загадок тощо. Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок багатофункціональності при застосуванні отриманої інформації у традиційному та незвичному, несподіваному ракурсах.

Порада шоста.

Ставити й розв’язувати мовленнєві завдання можна в будь-якій діяльності, якою цікавляться діти, поза рамками унормованого, визначеного в часі організованого заняття-уроку. Наприклад, виготовлення дидактичного матеріалу, як правило, ініціює або бере на себе вихователь. Інтерес вихованців до роботи дорослого, при довірчому до нього ставленні, проявляється у зацікавлених поглядах. Діти підходять ближче, уважно розглядають принесені матеріали, ставлять запитання. Це і є точка відліку активності дитини, спровокована елементом розвивального середовища і не обмежена традиційними рамками. Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще - цікавити їх. Ось підготовлено атрибути до гри-драматизації за відомою дітям казкою, розгорнуто книгу з яскравими ілюстраціями, впізнаний за характерними ознаками, хоч іще й не завершений, персонаж. При його виготовленні у вихователя виникли певні труднощі, що обов’язково викликає в дітей бажання допомогти йому, долучитися до спільної роботи. Паралельно з цим переказуються фрагменти казки, обговорюються вчинки персонажів, пригадується їхній зовнішній вигляд, робляться перші спроби програвання діалогів, і все це разом працює на реалізацію завдань, які й ставив педагог на тлі практичної діяльності (виготовлення атрибутів): переказування казки, підготовка до гри-драматизації. Та відбувалося це невимушено, не в регламентований час, не при фронтальній організації дітей, коли інтереси всіх повною мірою не збігаються. Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.