13.Прямий і зворотній звязок в управлінні навчальним процесом

Проблема управління навчальним процесом є однією з найбільш актуальних проблем сучасної педагогіки. Процес навчання, один з найдавніших процесів людської діяльності, полягає у взаємодії викладача та учня. Цей процес нерозривно пов'язаний з поняттям “управління”. Досягнення основної цілі в процесі навчання в системі вищого навчального закладу, формування всебічно розвитої особистості студента, безпосередньо залежить від управління цим процесом. Відсутність стійкої науково-методичної системи управління навчальною діяльністю студентів призводить до зниження рівня взаємодії між викладачем та студентом, а, отже, й до зниження якості підготовки майбутніх фахівців.

Багато вчених-дослідників розглядають процес навчання як процес управління навчальною діяльністю. Так, структурно-функціональний аналіз загальної теорії управління розглядається С.І Архангельським [1]. Автор визначає управління навчальним процесом як “планомірний порядок дій, що приводять динамічну систему навчання до досягнення заданих результатів” [1, с. 64].

Психологічний аналіз теорії управління стосовно навчального процесу наданий Н.Ф. Тализіною [2]. Автор підкреслює необхідність використання у процесі навчання циклічного управління, яке здійснюється за принципом “білого ящика”[2, с. 46]. Певна система вимог дозволяє здійснювати цей вид управління:

1. зазначення цілі;

2. встановлення перехідного стану процесу, який підлягає управлінню;

3. визначення програми дій, яка має передбачати перехідні стани процесу;

4. забезпечення систематичного зворотного зв'язку;

5. забезпечення засвоєння інформації, розробка корегуючих дій та їх реалізація.

Є.І Машбіц розглядає навчальну діяльність як вид управлінської діяльності, при якому взаємодія між викладачем та студентом реалізується за допомогою педагогічного спілкування[3]. Автор зазначає, що не можливо трактувати управління процесом навчання як лише інформаційний процес та зводити його до реалізації прямого та зворотного зв'язку [3, с. 69].

Проблема розробки технології управління учбово-пізнавальною діяльністю школярів розкривається в роботах В.В. Костіної, К.В. Яресько[4, 5]. Вчені розглядають проблему засобів управління навчально-творчою діяльністю школярів. В.В. Костіна розрізняє рівні вживання поняття “засоби управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів” у широкому розумінні, коли мова йде про компоненти педагогічної системи, та у вузькому, маючи на увазі матеріальні та ідеальні інструменти навчання [4, с. 8 - 9].

Управління професійною підготовкою студентів обґрунтовано в роботах дослідників С.Ф. Артюха, В.С. Безрукової, Т.О. Дмитренко, О.Е. Коваленко [6 - 8]. Так, В.С. Безрукова розглядає педагогічний процес як ядро (складову) педагогічного управління і визначає педагогічне управління як “процес перекладу педагогічних ситуацій, чи процесів систем з одного стану в інші, відповідні до поставленої мети” [7, с.92]. Управління, на думку автора, є компонентом, необхідним для забезпечення оптимального функціонування педагогічного процесу, де ціль виступає в ролі системоутворюючого фактора.

Аналіз робіт, присвячених проблемі управління, показує, що ця проблема не є до кінця вирішеною. На сучасному етапі розвитку науки розгляд навчального процесу у вищому навчальному закладі як процесу управління не викликає сумнівів, однак, як показують дослідження в цій області, багато практичних і теоретичних питань, таких як розкриття функцій етапів управління, визначення відповідних засобів управління, лишаються відкритими. Теорія управління навчальною діяльністю студентів вимагає глибокого вивчення й аналізу з метою визначення її дидактичних можливостей і практичної значимості.

Теорія управління прийшла в педагогіку з кібернетики. У 1948 році Норберт Вінер опублікував книгу «Кібернетика, або управління і зв'язок у тваринному і машині» [9]. Вінер розглядає процеси управління в машинах, живих організмах і суспільстві як процеси передач і переробки інформації та вважає явище, яке носить назву зворотного зв'язку “виключно важливим” [9, с. 50].

Саме кібернетика дозволила застосувати закони управління не тільки до складних технічних систем, але і до соціальних, у тому числі до педагогічного. Кібернетичний підхід до процесу навчання дозволяє розглядати відносини між викладачем і студентом як відносини між суб'єктом і об'єктом, взаємодія яких приводить до реалізації поставленої цілі. Оптимальність даної системи забезпечується прямим і зворотним зв'язком, що використовується на кожному етапі управління. Прямий зв'язок забезпечується за допомогою пояснення викладача, роботи з літературою, практичних занять зі студентами.

В основі управління навчальною діяльністю студентів лежить принцип зворотного зв'язку. Компоненти, що складають зворотний зв'язок – це усні відповіді студентів, результати тестів і контрольних робіт, спостережень викладача, бесід зі студентами. Саме завдяки зворотному зв'язку забезпечується динаміка педагогічного процесу і реалізується його основна ціль – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості студента – майбутнього фахівця високого рівня. Оскільки учасниками педагогічного процесу є дві сторони (викладач – студент), то при застосуванні повної системи видів управління (прямого управління, соуправления і самоуправління) [4, 5] забезпечується перехід студента на рівень самоуправління, що безпосереднім образом впливає на розвиток особистості студента, а отже і на якість професійної підготовки фахівця. За допомогою зворотного зв'язку викладач регулює процес навчання, має можливість враховувати необхідні зміни в педагогічній системі і вчасно коректувати хід процесу. Завдяки зворотному зв'язку можливо розробляти системи, що будуть ефективними навіть у складних і непостійних умовах. Розрізняють такі види зворотного зв'язку: основна і допоміжна. Основний зворотний зв'язок стосовно до процесу навчання – це зв'язок, що встановлює рівень знань, умінь і навичок на вході і виході системи. Допоміжний зворотний зв'язок обумовлюється реакцією студентів по опосередкованих ознаках: увазі, швидкості реакції студентів і т.д. Але треба пам'ятати, “… надмірний зворотний зв'язок … має бути такою ж поважною перешкодою для організованої діяльності, як і недостатній зворотній зв'язок” [9, с. 52].

Відповідно до кібернетичного підходу, управління процесом навчання, а саме процесом формування знань, умінь і навичок студентів, розглядається як система, що складається з керуючого органа (суб'єкта управління), об'єкта управління, необхідних засобів управління, а також прямої і зворотного зв'язку. Підсистемою управління є самоуправління студента