Розділ 2. Загальне формулювання екологічної проблеми навколоземного простору.

Космічний простір поступово стане своєрідною: частиною середовища проживання і діяльності людини, станеться розширення змісту поняття «навколишнє природне середовище» з включенням в це поняття навколоземного космічного простору. Таким чином, вже зараз йде процес екологізації космосу, під яким розуміється «розширення сфери проживання людини, його взаємодії з природою до космічних масштабів, вихід сфери взаємодії суспільства і природи за межі планети, процес освоєння, «соціалізації» Всесвіту».

Основні задачі екології космосу, можна визначити таким чином:

- детальне вивчення стану навколоземного космічного простору, як частини біосфери, з точки зору її складу та еволюції;

- визначення основних забруднювачів, їх джерел та наслідків впливу на космічний простір;

- аналіз впливу ракетно-космічної діяльності на стан космічного простору;

- вивчення методів моніторингу навколоземного космічного середовища.

2.1. Небезпека від космічних об’єктів

Астероїди досить близько підходять до Землі за космічними мірками, що й насторожує астрономів. Однак слід мати на увазі, що регулярні спостереження ведуться не більше десятка років, звідси і велика кількість «раптово» вторглися в околиці Землі астероїдів. 14 травня 1996 астрономи Т. Спар і К. Герген-Ротер (Арізонський університет, США), що працюють на 40-см ширококутному астрографі за програмою пошуку потенційно небезпечних для Землі астероїдів, виявили в 900 тис. км від нашої планети один такий "екземпляр". За попередніми оцінками астероїд, що отримав позначення 1996 JA1, мав розміри від 300 до 500 метрів в діаметрі. 19 травня цей "небесний бродяга" пронісся на відстані 450 тис.км. від Землі, тобто трохи більше відстані від Землі до Місяця [6, 8]. Виходячи з тривожних фактів, описаних вище, астрономічна громадськість 16 червня 1996 провела конференцію "Астероїдна небезпека-96". Конференція тривала 4 дні і зібрала не тільки астрономів і математиків, але і розробників космічної техніки. Було заслухано безліч доповідей, що розкривають проблеми виявлення небезпечних астероїдів, стеження за ними та протидії їх можливого зіткнення. 1997 рік. Виявлено потенційно небезпечний астероїд 1997XF11. Це було останньою краплею для NASA, і американське космічне агентство заснувало нову службу NEOPO (Near-Earth Object Program Office - Управління програмою навколоземних об'єктів), яка координуватиме роботу з пошуку та стеження за потенційно небезпечними космічними об'єктами [8, 10].

Служба NEOPO сподівається виявити до 90% астероїдів і комет діаметром більше 1 км, які можуть підходити близько до Землі. Ці об'єкти досить великі, щоб викликати глобальну катастрофу, але помітити на небі їх дуже складно. Тому пошук небезпечних комет і астероїдів повинен об'єднати зусилля багатьох обсерваторій і космічних агенств [11, 6].

Однак постає також питання оцінки загрози падіння великого космічного тіла та можливі наслідки. Опрацювання подібного питання велося вже давно, але реальне рішення було прийнято лише в червні 1999 року. Саме тоді в італійському місті Турині відбулася робоча конференція Міжнародного астрономічного союзу. На ній було оголошено про рішення, використовувати для оцінки загрози з неба спеціальну шкалу, аналогічну відомій шкалі Ріхтера, яка успішно застосовується у всьому світі. Ідея шкали астероїдної небезпеки, яка тепер отримала назву Туринської, належить професору планетної астрономії Массачусетського технологічного інституту Річарду Бінзелу. Однак шлях її до визнання був досить непростий. Все почалося ще в 1993 році, коли в наукових, а особливо, навколонаукових колах, велася дискусія про, нібито передбачене зіткнення з Землею в майбутньому комети Свіфта-Туттля. Звичайно ж, при більш суворому розрахунку її орбіти, небезпека виявилася надуманою, але просочилися в пресу повідомлення все ж встигли додати паніки серед населення. Щоб уникнути подальших пересудів і дутих сенсацій, професор Бінзел створив шкалу астероїдної небезпеки. Обговоривши її влітку 1999 року в м. Турині, де проходила конференція з астероїдної небезпеки, МАС офіційно прийняв цей документ [1, 3, 12].

Туринська шкала астероїдної небезпеки має 10-бальну систему оцінки:

0 Ймовірність зіткнення дорівнює нулю або нижче вірогідності зіткнення Землі з невідомим небесним тілом того ж розміру протягом кількох десятиліть. Цю ж оцінку отримують невеликі небесні тіла, які навіть в разі зіткнення не зможуть досягти поверхні внаслідок руйнування в атмосфері Землі.

1. Ймовірність зіткнення надзвичайно низька або дорівнює ймовірності зіткнення Землі з невідомим небесним тілом того ж розміру.

2. Небесне тіло зробить зближення із Землею, проте зіткнення при цьому малоймовірно.

3. Тісне зближення із Землею з ймовірністю зіткнення 1% і більше. У разі зіткнення можливі локальні руйнування.

4. Тісне зближення із Землею з ймовірністю зіткнення 1% і більше. У разі зіткнення можливі регіональні руйнування.

5. Тісне зближення із Землею з серйозною ймовірністю зіткнення, яке може викликати регіональні «руйнування».

6. Тісне зближення із Землею з серйозною ймовірністю зіткнення, яке може викликати глобальну катастрофу.

7. Тісне зближення із Землею з дуже високою ймовірністю зіткнення, яке може викликати глобальну катастрофу .

8. Зіткнення, здатне викликати місцеві руйнування (подібні події відбуваються раз на 1000 років)

9. Зіткнення, здатне викликати глобальні руйнування (подібні події відбуваються раз у 1000-100000 років)

10. Зіткнення, здатне викликати глобальну катастрофу (подібні події відбуваються раз в 100000 років і більше).

Залишається додати, що на сьогоднішній момент всього зареєстровано близько 6200 об'єктів, які проходять на відстані до 1,3 астрономічних одиниць від Землі.

На липень 2009 року в Сонячній системі не спостерігалося жодного потенційно небезпечного об'єкта (список з трохи більше тисячі позицій, де 90% - астероїди, 10% - комети, відстань від них до Землі менше 0,05 астрономічних одиниць), який зумів би здолати рубіж в 0 балів [6].