27. Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку.

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія.

Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%.

Існує інша очка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.

Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення.

28. Поведінка на олігополістичному ринку. Варіанти ціноутворення олігополіста.

Мікроекономічна теорія виходить з того, що єдиної моделі олігополії, яка б описала цінову і виробничу поведінку фірми, не існує з двох причин: різноманітності та взаємозалежності.

1.Різноманітність. Олігополія містить ширший діапазон ринкових ситуацій, ніж інші структури ринку. Вона охоплює і ситуацію, коли дві — три фірми панують на всьому ринку, і ситуацію, коли шість — сім фірм контролюють 70 — 80% ринку; передбачає і диференціацію продукту, і його стандартизацію; охоплює випадки, коли фірми діють у змові й коли вони діють незалежно; допускає ситуації, коли бар'єри для входження у галузь дуже високі і коли вони не такі значні. Отже, різноманітність олігополії унеможливлює побудову єдиної ринкової моделі олігополії.

2.Взаємозалежність. Унаслідок неспроможності фірми точно передбачити відповідні дії конкурентів олігополіст не може достеменно оцінити попит і граничний виторг. А без цього фірма не може визначити ціну та обсяг виробництва, що максимізують прибуток. Однак це не означає, що олігопольний ринок узагалі не піддається дослідженню. Його мікроекономічний аналіз дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. за олігополії ціни змінюються рідше, ніж за досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції та чистої монополії;

2. за олігополії фірми змінюють ціни, як правило, одночасно.

Цінова поведінка олігополії передбачає наявність стимулів до узгоджених дій або таємної змови при встановленні та зміні цін. Виявлення цих закономірностей є результатом аналізу цінової політики олігополіста. Існує чотири основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом „витрати-плюс”.

Взаємозалежність фірм на олігополістичному рику обумовлює необхідність узгоджувати свої рішення з можливими діями конкурентів. Тому традиційні для інших типів ринкових структур моделі встановлення рівноваги неприйнятні для олігополії. На ринку олігополії рівновага встановлюється коли рішення окремої фірми є оптимальними для неї з урахуванням можливих дій конкурентів.

Стратегічна поведінка фірм може полягати у виборі конкурентної стратегії, або укладенні угоди.