Тема: «Адміністративно – юрисдикційний процес»

Щоб уникнути зловживання виникає категорія адміністративного процесу.

Для громадянина є два процеси:

1. Юрисдикційний процес. Означає, що в процесі реалізації норм матеріального права суб’єкт, який звертається до публічної влади передбачає досягнення мети, вимагаючи застосування юрисдикційних (владних) повноважень цього органу. Юрисдикційний процес означає встановлений нормами права вимоги щодо правил, порядку, умов застосування норм матеріального права і кожен вид юрисдикційного процесу складається з трьох стадій: а) з’ясування обставин, б) оцінка обставин; в) прийняття рішень, актів та їх виконання.

Управлінський процес як юрисдикційний процес означає досягнення нормативно встановлених цілей управління за допомогою правових та організаційних засобів впливу.

2. Неюрисдикційний процес – адміністративно – правова діяльність, коли в позитивному сенсі суб’єкт – орган публічної влади, місцевого самоврядування, здійснює діяльність в інтереси громадян та юридичних осіб. Спрямовані на створення певних процедур адміністративної діяльності, що означає розширення об’єкта правового регулювання в адміністративному процесі через процедури надання адміністративних послуг. Тобто, розгляд усіх справ в неюрисдикційному процесі стає в залежності від адміністративних процедур.

Таким чином, в адміністративному процесі ми знаходимо таку цікаву категорію, як адміністративні провадження. Отже, коли ми говоримо про адміністративний процес як юрисдикційний, ми маємо12 видів провадження, в тому числі провадження щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Позитивна відповідальність – премія за сумлінну роботу.

Адміністративні провадження як форма, вид адміністративного процесу розглядається в двох аспектах, ми маємо справу з двома процедурами.

Процес

Провадження

Процедура

Перша процедура: виявлення обставин фактичного стану справ. Тобто, проводиться аналіз і приймається рішення про початок.

Друга процедура: юридична оцінка фактів, обставин, зібраних матеріалів по справі.

Ми можемо добиватися здійснення своїх справ через процедури.

Стадія оскарження – факультативна.

До процесуальних ознак діяльності відносяться:

• наявність статусу: для громадянина – права і обов’язки, для ю.о. – правосуб’єктність;

Неюрисдикційні форми процесу:

• ухвалення адміністративних договорів;

• ухвалення адміністративно – правових актів;

• реєстраційне і дозвільне провадження;

• установче провадження – підтвердження статусу особи, яка має природу громадської або політичної організації. (мінюст перевіряє статус г.о.);

• контрольно – наглядовий процес;

• діловодство…

Неюрисдикційні провадження не пов’язанні із застосуванням владних повноважень, а пов’язані виключно із процедурою.

Приклад: реєстраційне провадження – це дозвільне провадження. Мета – упорядкування відносин, пов’язаних з офіційним підтвердженням певних прав. Дозвільне провадження – отримання суб’єктом права на звернення спеціального дозволу від компетентних органів.

По змісту адміністративне провадження завжди вказує на діяльність управомочених суб’єктів, які розглядають справи і приймають рішення, але є форми розгляду в адміністративному процесі, які не пов’язані з процедурами, але мають самостійний характер. ЗУ «Про звернення громадян». До таких видів діяльності в адміністративному процесі відносяться також дисциплінарні провадження, вони не стосуються зовнішніх суб’єктів.

Як результат юрисдикційного провадження відбувається застосування владного одностороннього впливу з метою вирішення питання управлінського публічного характеру. Або за допомогою примусу забезпечити адміністративний правопорядок. Таким чином, юрисдикційні провадження в загальному теоретичному, а потім і в практичному сенсі слід розуміти як нормативно врегульований вид діяльності уповноважених суб’єктів по розгляду і розв’язанню індивідуальні адміністративні справи.

Будь яке провадження і сам адміністративний процес – це владний процес як сукупність процедур, він завжди врегульований нормами права і він передбачає такий правовий результат, який відповідає встановленій меті цього процесі.

10.12.2012

Адміністративне судочинство. Процес складається з проваджень. А провадження складаються з процедур. Адміністративна судова юрисдикція своїм завданням і метою покликана на підставі виявлених (встановлених) фактів визначити, встановити обставини, на підставі яких розв’язується публічно – правовий спір згідно встановленого кодексом КАС України порядку і процедур судового слухання справи.

Попередній розгляд справи. На цій стадії суд не зв’язаний як в інших країнах обов’язковістю попереднього розгляду цього конфлікту, спору, справи суб’єктами адміністративної юрисдикції. На попередньому етапі суддя зобов’язаний перевірити наступні реквізити позовної заяви. Такі умови є:

• належність цього спору для розгляду саме цим судом;

• чи немає тут договірних відносин;

• на підставі якого акту суб’єкт права звернення до суду стверджує, що його права порушені, обов’язково перевіряється законодавство;

• перевіряється також правосуб’єктність;

• правове обґрунтування позову. Це означає, що суб’єкт права звернення вказує на ті обставини, які дійсно мали місце щодо порушеного факту, але він не може надати відомості оскільки йому відмовляють, не відповідають на його звернення. У такому разі суд на підставі підготовчого провадження сам робить запит і отримує ці відомості.

Вирішується питання про обов’язково явку суб’єктів. На цій стадії суд може прийняте таке рішення як зупинити дію публічного акту, оскільки це акт за позовом до суду завдає шкоду індивідуальним правам за позовом особи.

Суд повинен з’ясувати дуже важливу обставину і вона стосується можливості застосувати юрисдикцію, свої повноваження стосовно органу публічної влади чи посадової особи. Це випливає з теорії обмежених позовів. Якщо навіть визнаються дії ПУ, ВРУ, КМУ такими, що не відповідають законним інтересам, позивач не може вимагати від юридичних осіб публічного права реалізації його інтересів (позивача) у матеріальному вигляді.

Доказами на відміну від господарської юрисдикції в адміністративному суді виступають факти, події, будь які документи належним чином завірені, підтверджені, надані пояснення свідками і відповідачами, які відповідно до Закону несуть відповідальність у забезпеченні прав і свобод громадян. Процес доказування в суді, коли йдеться про публічно – правовий спір, суд витребую чи, таким чином, віддає пріоритет правам і свободам людини і громадянина і це особливість отримання доказів і оцінка доказів. Юрисдикційно – судовий процес  «бремя доказывания обратного» покладається на відповідача. Тому публічно – правові спори відповідно до доказів мають таку характерну особливість.

Розгляд справи. На цій стадії адміністративна судова юрисдикція передбачає доведення як умова надання відповідних доказів, що підтверджує прийнятність розгляду справи. Крім переконання судді, суддя повинен був бути впевнений, що він не відступився перед законом і розглядає прийнятну справу. В процесі слухання суддя має можливість встановити правову визначеність як предмет цього спору. Тобто, якщо нічого не перешкоджає розгляду цього спору, то суддя переходить до правової визначеності – які права порушені в публічно – правовому спорі, встановлюється відповідальна особа і створюються умови для досягнення судової істини. Судова істина полягає в тому, щоб суд не помилився в оцінці публічно – правових відносин і визначив, що саме до компетенції саме цього публічного органу був встановлений обов’язок задовольняти або право, або законні інтереси громадянина.