Хас.-твкпрєс

цілісного ряду машин, які об'єднані єдиною технологією, охо­плюють виробничий процес від початку і до кінця, включаючи допоміжні і сервісні роботи, а також процеси підготовки нових кадрів і нової організації праці [32, 33]. Таким чином, утво­рюється не просто технічна, а техніко-економічна виробнича система.

При стратегічному управлінні фірмою важливою є підтримка певної пропорції між різними фазами інноваційного циклу. Звичайно, ця пропорція відображається через показники витрат на різних стадіях (фундаментальні, прикладні дослідження і ви­трати на впровадження, і розвиток нової технології):

• і фундаментальні дослідження — 12—13 %;

• прикладні — 21—23 %;

• розробки — 64—67,%.

Це співвідношення буде прямувати до такого: 1:10:100.

Приведені дані є середніми. Але в їх формуванні беруть участь різні фірми. Так, фундаментальні дослідження більше концентру­ються в університетах і великих корпораціях; прикладні роботи можуть активно виконувати малі венчурні підприємства, а процес впровадження потребує концентрації капіталу.

Важливим також є аспект галузі, де здійснюються технологіч­ні зміни. Відомо, що інтенсивність останніх пов'язана насамперед зі структурною перебудовою нових галузей. У СШАтакі галузі, на які приходиться трохи менше половини продукції обробної промисловості, витрачають на дослідження і розробки майже 90 % таких витрат у приватному секторі.

Сучасні процеси в економіці України не сприяють технологі­чним змінам належної інтенсивності. Висока інфляція, постійна зміна інституційного середовища, невдала промислова політика заморозили багато інноваційних проектів. Однак спостерігалися в кінці ХХ-го сторіччя і певні зсуви у цьому процесі (табл. 10.1). Що стосується сьогодення, то криза заморозила процес оновлення ма­шинобудівної Та інших галузей.

ХДЯ-7Е<прк:

0*0 Таблиця <Ш І. Оновлення продукції машинобудування України за період 1990-1998рр., %

Показник	1900—1994 рр.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.
Загальний обсяг товарної продукції машинобудування	100	100	1(Ю	100 г	100;
Проекція, яка освоєна угісріїіе			V ФіЦ	тщі	т
Продукція, яка освоєна , . уперше за останні три роки	2»,6	тщр	16,4	21,9	20,1
Продукція, яка випускається 4—10 років	1 50,3	51,4	50,5	43,5	47,1 *
Продукція, яка освоєна більше як 10 років назад	22,4	25І2:	2^4		24,8 '

Дані табл. 10.1 свідчать про те, що на зазначений період у ма­шинобудуванні України збільшувалася частка продукції, яка осво­єна уперше, і традиційної продукції. .Це вказує на певну позитивну орієнтацію, викликану переходом до ринкової організації еконо­міки, що припала саме на кінець ХХ^го сторіччя. Але, нажапь, на сьогодні істотних структурних зсувів у напрямі утворення сучас­них наукоємних виробництв ще не простежується.

Реалізація стратегії технологічних змін базується на чітко складеному плані дій, що є результатом заздалегідь продуманої політики з чітко сформульованою метою, коштами і кадрами, які забезпечують досягнення кінцевого результату.

Розглянемо підходи до «технології» здійснення такого страте­гічного вибору, спираючись на узагальнення відомих фахівців з проблем стратегічного планування У. Кінга і Д. Кліланда.

Стратегічне планування пов'язане з глобальними цілями фір­ми, зорієнтоване на майбутнє і дає оцінку чинникам зовнішнього середовища, на які фірма не може мати впливу. Невизначеність

розвитком. Державне замовлення на фундаментальні результати науки повинні мати не тільки пріоритет за своєю значущістю, але і більш вигідне фінансове та матеріально-технічне забезпечення.

Що стосується управління інноваційними процесами на рівні підприємства, то основними стимулюючими факторами тут можуть стати розвиток товарно-грошових відносин та поява конкуренції на ринку. У центр фірмової політики організації, а відповідно і системи управління нею, повинна бути поставлена боротьба за конкурентоздатність продукції, що виробляється, та рентабельність виробничої діяльності, включаючи інноваційну.

Формування системи управління інноваційним процесом в умовах переходу до ринкової економіки повинно бути спрямоване на збільшення вкладу наукових організацій у створення високо розвинутого виробництва промислової продукції: і у першу чергу предметів споживання;

• в освоєння ресурсозберігаючих та екологічно-чистих тех­нологій;

• у здійснення прогресивних структурних зрушень у матеріаль­ному виробництві та суттєве підвищення конкурентоздатності промислової продукції.

Механізм управління інноваційним процесом в умовах форму­вання ринкової економіки повинен базуватись на наступних принципах:

• органічній єдності науково-технічного прогресу з економіч­ним, соціальним і духовним розвитком суспільства;

• демократизація та децентралізація управління, розвиток самоуправління в сфері науки і техніки?! ?

• першочергової державної підтримки науково-дослідних робіт світового рівня, а також робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем країни, шляхом вибору науково-тех­нічних пріоритетів і концентрації зусиль на їх реалізацію;

• збалансованому розвитку фундаментальних, «прикладних до­сліджень та розробок за рахунок прямої державної підтримки,

зовнішніх чинників зумовлює важливу особливість стратегічного планування, а саме його адаптивний характер. Воно повинне бути гнучким і мати передбачувані можливості по реагуванню на зміну обставин або на виявлення прорахунків суб'єктивного характеру. Тобто реакція на нові обставини повинна бути запланованою.

Таким чином, стратегічний план ** це передбачувана здат­ність фірми до змін своєї організації і реакції на випадки зовніш­ніх змін. Вона характеризується спроможністю фірми:

• пропонувати на ринку нові товари;

® здійснювати наукові дослідження і розробки;

• здійснювати диверсифікацію своєї продукції;

• йти на злиття або придбання нових фірм;

• здійснювати організаційні інновації, міняючи організаційну структуру;

• ліквідувати нерентабельні виробництва;

• розширювати виробництво продукції;

• вести перманентне навчання персоналу;

• створювати нові ринки.

Головна цінність плану не сам документ, а процедури і рішення, які у ньому закладені. Тому план не є самоціллю, а го­ловним його результатом вважають визначення цілей, стратегій і програм у поєднанні з відповідними схемами розподілу ресурсів відносно цього.

У процесі складання стратегічного плану важливо пам'ятати, що фірма це системна організація, яка складається з взаємо­пов'язаних підсистем, жодна з котрих не здатна функціонувати без інших.

Розділи стратегічного плану узгоджені з так званими елементами стратегічного вибору, які перебувають між собою в органічному зв'язку і відображають логіку і витрати на здійснення стратегічно­го плану. Таких елементів виділяють п'ять:

• генеральна мета фірми,

• основні цілі,

ХА?!-ТЮ<ПРЕС