18.Козацько-старшинська і дворянська інтелігенція іі половини xvііі – і чверті хіх ст. У формуванні української національної самосвідомості.

В кінці XVIII ст. з’являється дворянство з колишньої козацької старшини, яка поступово русифікувалася. Представники українського дворянства вимагали повернення старого гетьманського ладу та відновлення козацького війська, боролися за свої станові інтереси на рівні з російським дворянством. На грунті станових дворянських інтересів виникає рух, що спирається на історичні традиції та історичні докази. Серед освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу. Його побуту, звичаїв, обрядів, мистецьких здобутків. Йде збирання історичних матеріалів-літописів, хронік, грамот та інших державних документів та їх осмислення.

Серед освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу. Його побуту, звичаїв, обрядів, мистецьких здобутків. Йде збирання історичних матеріалів-літописів, хронік, грамот та інших державних документів та їх осмислення. Поступово формується українська національна ідея. Серед ентузіастів збирання історичної спадщини виділяються О.Безбородько, В.Рубан, М.Туманський, О.Мартос. На основі опрацьованих матеріалів з’явилися загальні праці з історії України: «Історія Малої Росії» (1-4 частини) Д.Бантиша-Каменського (1822 р.). М.Туманський опублікував документи з історії козаччини і видав «Літопис» Г.Грабянки.

У І чверті XIX ст., коли серед інтелігенції поширюється ідея національного пробудження, вийшов визначний історичний анонімний твір «Історія Русів» (1846), який спочатку приписали білоруському архієпископу Георгію Кониському. Цей твір зіграв важливу роль у формуванні національної свідомості українців. Це перша політична історія України до кінці XVIII ст. (Козачччина, Хмельниччина, Гетьманщина). ЇЇ пронизує ідея автономізму, республіканізму, протест проти національного поневолення. Автори відстоюють теорію природного права народів, в тому числі українського, на життя і свободу, на свою державність, на свою вольність і власність.

Національне відродження в галузі літератури пов’язане з творчістю І.Котляревського, автора поеми «Енеїда» (1798 р.) – першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. З появою творів Котляревського українська мова завоювала право на своє існування.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.В.Квітка-Основ’яненко (1778-1843). Його твори: роман «Пан Халявський», повісті «Українські дипломати», «Маруся», «Козир-дівка», «Сватання на Гончарівці» – є гостропсихолопчними, сатиричними. Разом з Квіткою в українську літературу прийшли українські письменники і поети-романтики Е.Гребінка, Л.Боровиковський, М.Костомаров, А.Метлинський, М.Шашкевич, Т.Шевченко та ін.

19.Т.Шевченко та його роль в українській історії. Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Шевченко народився у 1814 р. в селі Моринцях на Правобережжі й виростав сиротою-кріпаком. Коли пан узяв його з собою до Петербурга, малярські обдарування юнака привернули увагу кількох провідних митців, які у 1838 р. допомогли викупити його з кріпацтва.Тоді Шевченко вступив до Імператорської Академії мистецтв, де здобув першокласну освіту. Водночас його інтелектуальні обрії значно розширилися завдяки інтенсивним контактам із багатьма українськими та російськими художниками й письменниками столиці. Незабаром ним оволоділа потреба висловити свої переживання в поезії. У 1840 р. вийшла друком його перша збірка українських поезій під назвою «Кобзар». Шевченкова мова була не просто відтворенням народної мови; він творив її на основі трьох українських діалектів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів. Результат вирізнявся природністю і простотою звучання, що виказувало геніальність поета. Шевченко заклав міцні підвалини сучасної української літератури, а в широкому розумінні — і українського національного відродження. Ці ліричні, щирі та сповнені музики вірші, переважно присвячені історії України, одразу ж привітали як українські, так і російські критики, назвавши їх геніальними творами. великою заслугою Шевченка було те, що в своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлені струмені козацької традиції — простолюдний і старшинський. Його ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження. Але своїми інтелектуальними здобутками він завдячував впливам українського дворянства. Шевченка могли читати всі прошарки суспільства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченковий заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України.Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

20.Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. і його роль в українському національно-визвольному русі. У таких умовах на початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін. Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга. Усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо при арешті знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Його заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною царя хоч що-небудь писати й малювати. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, що викликала значний резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського кордону, політичні ідеї та культурницька праця його учасників стали етапною віхою у становленні української політичної думки, своєрідним каталізатором процесів, що дозволили нації вийти з духовної кризи пов’язаної з крахом Гетьманщини та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

21.Малоросійська політика російського царизму XVІІІ–ХІХ ст. та формування української нації. На кінець XVIII — початок XIX ст. на давньоруській основі часів Київської Русі внаслідок довготривалого історичного розвитку українського етносу і його взаємин з іншими народами та державами склалась етнічна територія українського народу, яка збереглася без істотних змін до революційних подій 1917—1920 pp. Після ліквідації російським царизмом у другій половині XVIII ст. залишків Української козацької держави український народ був позбавлений своєї національної державності, і його землі були роз'єднані в складі Російської та Австрійської монархій. Більша частина української етнічної території сформувалася на основі Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщини та Півдня (Степу), дістала назву Наддніпрянської України і перебувала під владою російських царів, становлячи певну територіальну цілісність. Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України

22.Поділ Польщі між Росією й Австро-Угорщиною та специфіка етнічного, соціального й економічного розвитку українців у складі двох імперій. Перетворення Галичини в осередок легалізації українського національно-визвольного руху. інець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі. Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, що з кінця XV ст. становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель.Внаслідок цих змін зникли держави, які традиційно помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу. У новітній ЧК українські землі виступили у новій політичній конфігурації: після першого розподілу Польщі (1772) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частіша Волині і Поділля; у 1774 р., після чергової війни з Туреччиною, Росія приєднала до себе Крим і північнонадчорноморські степи; у 1775 р. до Австрії була приєднана Буковина, яка була частиною Османської імперії; після другого поділу Польщі (1793) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), після третього поділу (1795) - Берестейщина.Такий стан без великих змін тривав до 1914 р. Політична стабільність з кінця XVIII аж до початку XX ст. сприяла внутрішній консолідації українських земель. Та ступінь цієї консолідації не варто перебільшувати. Кількість держав, до складу яких входили українські землі наприкінці XVIII ст., зменшилась з чотирьох до двох. Але кордон між Росією та Австрією був не лише географічно-політичним поняттям. Він означав приналежність населення по обидва його боки до двох відмінних, а в дечому - цілком протилежних суспільно-політичних систем. озаки були переведені у категорію державних селян. У 1785 р. козацькій старшині були надані привілеї російських дворян. Це відкрило двері для інтеграції правлячої еліти Гетьманщини у політичну систему Російської імперії. І нарешті, секуляризація монастирських землеволодінь 1786 р. завдала сильного удару українській духовній еліті та культурно-освітнім інституціям, пов'язаним з церквою.

23.Історичні особливості розвитку капіталізму в Україні в складі Російської імперії. Специфіка соціально-політичних передумов формування новітніх партій. На Правобережжі уряд, сумніваючись у лояльності шляхти, роздав селянам наділи на 18% більші, ніж вони мали до 1861 р. З 1866 р. землі і угіддя держав­них селян, яких в Україні було 50%, закріплювалися за ними в безстрокове общинне і подвірне користу­вання.Швидкому розвиткові капіталізму в країні заважа­ли залишки кріпосництва, які полягали в збереженні великого поміщицького землеволодіння, значних відро-бітках тимчасово зобов'язаних селян, їх закабаленні викупними платежами, зменшенні їх наділів. Слід та­кож згадати про збереження самодержавства. Усе це ще більше посилило експлуатацію і гноблення трудя­щого населення. Решта реформ періоду капіталізму. З ліквіда­цією кріпацтва Україна в складі Російської імперії вступила в епоху капіталізму. Урядом Росії в 1862 р. була проведена фінансова реформа, у відповідності з якою створювався Державний банк, який концент­рував у своїх руках усі фінанси держави. Непрямі податки (на сіль, вино, тютюн тощо) замість приват­них осіб стали збирати державні акцизні заклади. Уперше за весь час існування імперії в пресі стали друкувати всі прибутки і витрати держави.Реформа впорядкувала фінанси держави, хоча основний тягар податків залишався на селянах, а поміщики від їх вип­лати були звільнені. Найважливішою з усіх була земська реформа 1864 р. Земства в Україні почали утворюватись у 1865-1875 pp. Правда, на Правобережжі — тільки в 1911 р.У роботі земських закладів брали участь ті верстви населення, які мали у власності землю. А такими були дворян­ство, духовенство і міщани. Земства будували лікарні, школи, піклувалися про шляхи сполучення. Отже, зем­ства були органами місцевого самоврядування, але вони не мали політичного значення озвиток промисловості. Надра. Реформи знаме­нували собою перехід від феодалізму до капіталізму. Вони прискорювали розклад натурального господарства і створювали ринок збуту для товарів капіталістичного виробництва. Розвиток капіталістичної промисловості відрізнявся деякими особливостями. Найголовнішою серед них була багатоукладність промисловості:

1. Дрібнотоварне виробництво (селянські промис­ли: виробництво саней, возів, серпів, гончарне ви­робництво, ткацтво, шевство тощо);2. Капіталістична мануфактура;3. Капіталістична фабрика.

24.М.Міхновський і формування ідеології українського націоналізму. У студентські роки разом із Іваном Липою, Борисом Грінченком та Віталієм Боровиком засновує таємне Братство Тарасівців. Присягнувши на могилі Кобзаря, вони зобов’язалися працювати все життя над здійсненням його заповіту.У другій половині 1893 року Братство Тарасівців викрила царська жандармерія. Багато хто із його членів потрапили до тюрем і були засуджені за звинуваченням “отторженіє Малоросії от Вєлікой Росії”.. У січні 1900 року він спільно із діячами Харківської студентської громади Дмитром Антоновичем та Михайлом Русовим створює Революційну Українську Партію (РУП). Того ж року Микола Іванович видає брошуру під назвою “Самостійна Україна”, яка, по суті, була програмою РУПу До виборів у Думу (1906) року М. Міхновський видав у Харкові перший наддніпрянський український часопис – “Слобожанщина”, у якому закликав голосувати за українських кандидатів. З ініціативи М. Міхновського 18 травня 1917 року було скликано І Всеукраїнський військовий з’їзд. На нього прибуло 700 делегатів, які представляли 1,5 мільйона українських військових у діючій армії.На ньому М. Міхновський запропонував резолюцію, в якій на основі доктрини Вільсона про самовизначення націй вимагав оголошення української самостійності. З різкою відповіддю йому виступив В. Винниченко, який почав закликати до єднання із братським російським народом і допомоги йому у цю важку хвилину. Виникає питання де ж був той братній народ із своїм братнім урядом, коли допомога потрібна була вже Україні. У цей час М. Міхновський розробив план збройного виступу в Києві з метою нейтралізації сил Тимчасового уряду й передачі реальної влади Центральній Раді. Гадав, що в такий спосіб змусить її керівництво стати на шлях державництва. Рушійною силою повстання мали стати полки імені Б. Хмельницького та П. Полуботка. Після приходу радянської влади на територію України М. Міхновський переїхав на Полтавщину, де ініціював створення Української Демократично-Хліборобської Партії (УДХП). Перше загальне зібрання Всеукраїнського з”їзду Демократів-Хліборобів відбулося на другий день після обрання Гетьмана і постановило не виступати проти нової влади. УДХП разом із іншими партіями національного спрямування наприкінці травня 1918 р., реально оцінюючи недоліки гетьманського правління, змінюють свою позицію і створюють Український Національний Державний Союз. Автором Меморіалу УНДС став Микола Міхновський.