Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918—1920 pp.)
Міжнародне становище УНР у цей період було нестабільним. Зі сходу наступали російські війська, із заходу натискали війська Німеччини та Австро-Угорщини, які будь-якого моменту могли перейти у наступ з трагічними для УНР наслідками. Антанта ж зволікала з визнанням УНР, тим більше з допомогою для неї.
Український уряд мав дуже вузьке поле для маневру, тому попри всі свої симпатії до Антанти був змушений сісти за стіл переговорів з державами Центрального блоку, тим більше, що більшовицька Москва їх уже розпочала (Петлюра ж і за такої ситуації був противником переговорів у Бересті, воліючи воювати проти німців). Українську делегацію на переговорах у Бересті очолював спочатку Голубович, а потім Олександр Севрюк. Незважаючи на молодість й недосвідченість, ці українські представники проявили себе талановитими дипломатами. Насамперед вони добилися того, що іноземці вели переговори саме з ними, а не з маріонетками на чолі з більшовицьким комісаром іноземних справ Львом Троцьким. Більше того, представникам Москви довелося визнати правомочність ведення переговорів саме уенерівцями. Потім, скориставшись непростим становищем держав Центрального блоку, українські дипломати домоглися того, що 9.02.1918 (за новим стилем) було підписано в цілому вигідний для України Берестейський мир.
Згідно з умовами Берестейського миру УНР визнавалася самостійною державою, а її західний кордон збігався в цілому з кордоном етнічних українських земель (включно з Холмщиною й Підляшшям). Гірше було щодо південно-західного кордону, зрозумілою була доля Буковини й Закарпаття, але укладене таємне порозуміння щодо поділу Галичини на українську та польську частини давало шанси на щасливе вирішення і цієї проблеми. Дещо пізніше було досягнуто згоди («Господарський договір») на надання УНР військової допомоги Німеччиною та Австро-Угорщиною. УНР мала поставити значну кількість провіанту до цих країн в обмін на сільськогосподарську техніку тощо. На жаль, порядок здійснення цього пункту не було відрегульовано, що й спричинило негативні наслідки.
Після Берестейського миру стало можливим відродження Соборної України. 16 лютого 1918 р. було проголошено незалежність Кубанського Козацького війська, уряд якого ухвалив вступ на федеративних засадах до УНР.
За тиждень до цього німецько-австрійські війська як союзники УНР рушили на схід. Одночасно вони рушили проти Росії і добилися значних успіхів на Петроградському напрямку. В період найбільших успіхів німців Ленін видав розпачливий декрет «Социалистическое отечество в опасности!».
Перед німецько-австро-угорськими військами рухалася армія УНР, яка діяла у контакті з повстанцями у більшовицькому тилу. Три ударні групи українського війська на чолі з К. Прісовським, С. Петлюрою та Є. Коновальцем, завдавши російським військам кількох відчутних ударів (особливо під Бердичевом), досягли Києва 1 березня 1918 р. Гірше пішли справи на Лівобережжі та на Півдні України. Однак за 68 днів «червоні» відступили з України, забравши з собою величезні запаси хліба.