Датою постачання називається дата передачі товару в розпорядження покупця.

У залежності від способу постачання датою постачання може вважатися:

- дата документа, виданого транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення;

- дата розписки транспортно-експедиторської фірми в прийманні вантажу для подальшого відправлення по призначенню;

- дата складського свідчення у випадку, якщо покупець несвоєчасно надасть тоннаж і продавець скористається своїм правом передати товар на збереження на склад за рахунок покупця;

- дата написання приймально-здавального акту комісією замовника і представником постачальника й видачі постачальником замовнику сертифіката на право власності (у контрактах на судна);

- дата підписання приймально-здавального акта комісією замовника й представником постачальника після постачання останньої партії, без якої неможливо використовувати весь раніше поставлений товар.

Розділ «Ціна й загальна вартість контракту».

Ціна товару - один із найважливіших елементів контракту купівлі-продажу. Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов'язково містити умову про ціну, за якою продається товар, чи вказівку способу визначення ціни цього товару.

Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажу вказують одиницю виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації ціни та рівень ціни.

Одиниця виміру ціни. Порядок визначення одиниці виміру ціни залежить від характеру товару і від практики, що склалася у торгівлі даним товаром на світовому ринку Ціна у контракті може бути встановлена.

• за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне число одиниць) товару, вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях виміру (маси, довжини, площі, обсягу, штук, комплектів і т д), або у числових одиницях (сотня, дюжина тощо);

• за одиницю маси з огляду на базисний уміст основної речовини у товарі (для руди, концентратів, хімікатів і т. д.),

• за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних домішок і вологи.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські та інші витрати на доставку товару в його ціну. Базис ціни звичайно визначається використанням відповідного терміна (франко-підприємство, франко-транспортер, ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін ) із вказівкою назви пункту здачі товару. Наприклад, у контракті записується «Ціна становить 100 дол США франко-вагон кордон прикордонна станція м. Чоп країни продавця».

Валюта ціни. Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера, імпортера чи у валюті «третьої країни». На вибір валюти ціни значною мірою впливають торгові звичаї, що існують у торгівлі цими товарами. Наприклад, у контрактах на каучук, кольорові метали прийнято вказувати ціни у фунтах стерлінгів, у контрактах на нафтопродукти, хутро - в американських доларах.

Рівень ціни. Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайно орієнтуються на два види цін: опубліковані та розрахункові.

Опубліковані ціни - це ціни, які повідомляються у спеціальних джерелах, які відображають рівень світових цін, тобто експортних цін основних постачальників даного товару та імпортних цін у найважливіших центрах імпорту цього товару. До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни, подані у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони, за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки ті остаточно визначаються залежно від різних чинників у ході їх визначення. На основі даних зовнішньоторгової статистики шляхом ділення вартості товару на його кількість визначаються середні експортні та імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються у контрактах на нестандартне обладнання, що виробляється звичайно за індивідуальними замовленнями. Тому ціни на таке обладнання розраховуються й обґрунтовуються для кожного конкретного замовлення з врахуванням технічних і комерційних умов цього замовлення, а інколи остаточно встановлюються тільки після його виконання.

Загальний розрахунок контрактної ціни потребує обов'язкового врахування технічних і комерційних поправок до ціни, яка є обґрунтуванням останньої у ході комерційних переговорів.

У цьому розділі необхідно чітко визначити валюту ціни. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, неодмінно вказується спосіб перерахунку валюти ціни у валюту платежу, тобто приводиться формула розрахунку суми контракту, що підлягає до платежу.

Як правило, ціну товару сторони встановлюють самі, однак у деяких випадках на ціну товару можуть впливати нормативні акти, прийняті в державі експортера або імпортера. Так, в Україні ціни на певні товари (наприклад, до експорту яких застосовуються антидемпінгові заходи або встановлений режим квотування, ліцензування та таке ін.) установлюються з урахуванням індикативних цін, тобто ціни не можуть бути нижче індикативних. Застосування індикативних цін регулюється Положенням про індикативні ціни в сфері зовнішньоекономічної діяльності, затвердженим Указом Президента України від 10.02.96 р. № 124/96. Перелік товарів і рівень індикативних цін для цих товарів затверджуються Міністерством економіки України та публікуються не менш одного разу на місяць в офіційних виданнях.

У розділі «Базисні умови поставки» сторони вказують вид транспорту й базисні умови поставки. При продажу товару передбачається його транспортування від продавця до покупця. Із транспортуванням товару зв'язана безліч питань, таких як: навантаження, розвантаження, страхування, митне очищення товару й ін. Можна детально викласти всі умови й етапи доставки товару від продавця до покупця, але все рівно в процесі транспортування можуть виникати спірні питання. Тому, щоб уникнути конфліктних ситуацій, пов'язаних з тлумаченням умов контракту, слід застосовувати Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС). Базисні умови спрощують складання й узгодження контрактів, допомагають контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення неузгодженостей, що виникають.

Розділ «Умови платежу» - один із ключових компонентів зовнішньоекономічного договору, бо містить узгоджені сторонами умови платежів, засіб і порядок розрахунків, а також гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Умовами платежу визначаються: валюта платежу; термін платежу; спосіб та засіб платежу і форма розрахунків; обмовки, спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

При укладенні контракту встановлюється, у якій валюті буде зроблено оплату товарів. Такою валютою може бути валюта країни-імпортера, країни-експортера або третьої країни. Іноді в умовах контракту передбачається право імпортера на свій розсуд здійснити платежі у тій чи іншій валюті. Як правило, використовується стійка або традиційна для даного виду товарів валюта.

Існує загальне правило міжнародної торгівлі, відповідно до якого: • при відсутності в тексті контракту вказівки конкретного моменту здійснення оплати вартості товару, що постачається, таким моментом вважається саме момент передачі в розпорядження покупця товару або товаросупровідних документів; • при відсутності в тексті контракту умов про місце оплати вартості товару, таким місцем вважається місце перебування комерційної організації продавця (місце передачі товару або товаросупровідних документів).

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Наявний платіж - повна або часткова оплата товару достроково або в момент переходу товару чи товаросупровідних документів у розпорядження покупця.

Платіж з авансом передбачає виплату покупцем постачальнику узгоджених в контракті сум у рахунок належних за контрактом платежів до передачі товару в його розпорядження, а частіше усього до початку виконання замовлення. Авансовий платіж виконує двояку функцію: як форма кредитування покупцем продавця і як засіб забезпечення зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом. При відмові покупця прийняти замовлений товар постачальник має право звернути отриманий ним аванс на відшкодування збитків.

Платіж у кредит передбачає розрахунок за угодою на основі наданого експортером (продавцем) імпортеру (покупцю) фірмового кредиту.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Термін платежу сторони встановлюють досить чітко. Якщо терміни не встановлені прямо, то платіж здійснюється через певне число днів після повідомлення продавцем покупцю про те, що товар дається в його розпорядження або товар готовий до відвантаження.

У контракті сторони в розділі «Умови приймання-здачі товару» регламентують порядок здачі товару продавцем і приймання його покупцем. Перше, що необхідно вказати в цьому розділі, це строк і місце фактичної передачі товару. Передача товару супроводжується врученням покупцеві товаросупроводжувальних документів, які варто перелічити й указати, у якій кількості екземплярів вони надаються покупцеві.

Звичайно приймання-здача товару провадиться по кількості і якості в тому місці й тоді, де і коли відбуваються перехід права власності або наступає ризик випадкової загибелі, ушкодження товару. При цьому сторони вказують методи перевірки якості й кількості товару.

У цьому ж розділі доцільно передбачити строк пред'явлення рекламацій, порядок дозволу спірних моментів, а також порядок проведення оцінки якості товару незалежною експертною організацією, що обома сторонами визнається незацікавленою стороною.

Умови стосовно пакування і маркування товару передбачають у контракті в одному розділі, особливо якщо покупець не висуває ніяких спеціальних вимог до впакування й маркування, а посилається на відповідні стандарти й технічні умови. Звичайно в таких випадках контрагенти точно знають, яким вимогам повинна відповідати впакування й маркування. Тому вони, як правило, докладно не описуються в контракті і зазвичай поєднуються в одному розділі. Але якщо покупець висуває особливі вимоги до характеру пакування, його якості, розмірів, способу оплати, а також до нанесення на пакування кожного місця маркування товару, то в контракт включають розділи стосовно пакування та маркування окремо.

Якщо в контракті визначені спеціальні вимоги до пакування, які відрізняються від звичайних вимог до пакування для даного виду товару, то умова про пакування буде частиною опису товару. І якщо товар буде впакований з порушенням умов, зазначених у контракті, то покупець може заявити, що поставлений товар не відповідає описаному в контракті.

На практиці зустрічаються контракти, у яких не обумовлюється вартість пакування, а також те, за чий рахунок воно здійснюється. Це особливо неприпустимо, якщо впакування переходить у власність покупця й/або здійснюється відповідно до його індивідуальних вимог.

Маркування товару виконується відповідно до вимог покупця або у відповідності зі специфічністю самого товару. Тому в контракті необхідно чітко обумовлювати текст маркування. І навіть якщо покупець не вимагає нанесення спеціального маркування, воно виконується відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, згідно яким маркування повинно відповідати наступним вимогам:

- містити наступну товаросупроводжувальну інформацію: реквізити покупця, номер контракту, номер партії, ваго габаритні характеристики місць, номер місця та число місць у партії товару;

- містити вказівку транспортним організаціям, як поводитися з вантажем;

- попереджати про небезпеку, які може нести вантаж, що перевозиться, у разі неналежного поводження з ним.

Що стосується рекламного маркування, то продавцеві необхідно мати на увазі, що будь-яке рекламне маркування наноситься тільки тоді, коли це дозволено покупцем і застережене в контракті.

Виконання контракту іноді не тільки залежить від сумлінності й порядності контрагента, але й від впливу обставин, вгадати настання яких заздалегідь неможливо, оскільки вони виникають у результаті непередбачених і невідворотних подій надзвичайного характеру. Такі обставини називаються непереборною чинністю або «форс-мажором», а розділ зовнішньоекономічного контракту, у якому обумовлюються права сторін при виникненні форс-мажорних обставин, може називатися «Застереження про непереборну силу», «Форс-Мажорні обставини», «Випадки звільнення від відповідальності» або «Підстави для звільнення від відповідальності».

Даний розділ дозволяє переносити строк виконання контракту або взагалі звільняти сторони від повного або часткового виконання зобов'язань за ним. Тут слід зазначити, що умова звільнення сторін від повного або часткового виконання своїх зобов'язань у зв'язку з настанням обставин непереборної сили або внаслідок випадкових подій, які неможливо було передбачити, є одним з найбільш важливих моментів в утримуванні розглянутого розділу. Тому такі поняття, як «непереборна сила», «випадкові події», «непередбачені обставини» грають дуже важливу роль у зовнішньоекономічному контракті. Більше того, у правових системах різних країн існують різні поняття зазначених правових термінів.

Щоб уникнути різночитання в термінології зовнішньоекономічного контракту, використовуваним у його тексті термінам необхідно давати чітке визначення. Неприпустимо при формулюванні статті про умови форс-мажору обмежитися лише посиланням на обставини непереборної сили, не визначаючи змісту цього поняття. Обставини непереборної сили бажано визначити також перерахуванням конкретних явищ і подій. Перелік конкретних явищ і подій залежить в основному від домовленості сторін і застосовуваного права.

У будь-якому разі в інтересах обох сторін заздалегідь погодити й внести в умови контракту конкретний перелік обставин, які сторони будуть уважати форс-мажорними, інакше випадки настання форс-мажорних обставин можуть витлумачуватися відповідно до торговельних звичаїв країни виконання контракту. Варто мати на увазі, що найменування, ознаки, зміст цього поняття, правові наслідки настання форс-мажорної обставини по-різному визначаються в національних нормативних джерелах. При формулюванні умов зовнішньоекономічного контракту про форс-мажор продавець і покупець повинні враховувати вимоги застосовуваного до даного контракту права й міжнародних угод, що згадуються в контракті. Сторони також вправі погоджувати й уточнювати лише ті положення умов контракту, які в обраному ними національному законодавстві або міжнародній угоді не врегульовані або є необов'язковими до застосування.

Складаючи розділ контракту про форс-мажорні обставини, необхідно враховувати, що надзвичайні ситуації, які можна передбачати, не можна віднести до обставин непереборної чинності. Тому ті дії уряду, які можна вгадати, не можна до них віднести. Але в сучасних умовах зміни й появи нових законодавчих актів виникають обставини, дія яких не можна не вгадати, не запобігти. Але ці ситуації краще відносити до перешкод «поза контролем». Їх теж необхідно вказати в контракті як звільняючі від відповідальності, за умови, що сторона, що не виконала зобов'язання за контрактом, прийняла всі розумні міри, яких можна було вимагати й очікувати від її в ситуації, що створилася.

Обставини непереборної чинності можуть діяти настільки довго, що виконання контракту для сторін стане економічно безглуздим. Тому в контракті необхідно вказувати граничні строки, після яких сторони мають право анулювати взаємні зобов'язання. При цьому необхідно обмовляти, що жодна йз сторін не буде мати права зажадати від іншої сторони відшкодування збитків. Іноді включається вимога покупця повертати виплачені аванси, але воно недостатньо ефективно і, як показує практика, покупцеві дуже важко довести, що продавець до моменту настання форс-мажорних обставин не використовував аванси на виконання замовлення покупця.

Гранична тривалість терміну дії обставин непереборної чинності залежить від строку виконання контракту, характеру товару, способу продажу й торговельних порядків. Наприклад, у контрактах на продовольчі товари такий строк становить звичайно не більше 15 - 30 днів, на товари виробничо-технічного призначення - 3-6 місяців.

Настання й припинення форс-мажорних обставин повинне бути документально підтверджено, тому в контракті необхідно передбачати обов'язки сторони, для якої наступили такі обставини, представити в застережений строк свідоцтво Торговельної палати або іншої вповноваженої організації, що підтверджує наявність форс-мажору. Крім свідоцтва варто включати в контракт умови, які передбачають зобов'язання, згідно яким сторона, що потребує продовження строку виконання, повинна направити іншій стороні повідомлення про настання вищевказаних обставин. Більше того, варто враховувати, що збір документів, необхідних для розгляду й визнання подій, що відбулися, обставинами непереборної чинності, займуть якийсь час. Тому в контракті потрібно чітко зафіксувати, що після повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин пройде певний час, після закінчення якого будуть представлені у підтвердження документи.

Як правило, у контракті вказують назву організації (зазвичай Торгово-промислової палати), що буде посвідчувати настання й тривалість дії непередбачуваних обставин шляхом видачі про це свідоцтва, а також строки й форму повідомлення про їхнє настання. Сторони контракту можуть встановити відповідальність сторони, у якої виникла неможливість виконання зобов'язань, у вигляді відшкодування іншій стороні збитків, викликаних несвоєчасним повідомленням про виникнення форс-мажорних обставин.

У тому разі, якщо сторони не включили в контракт розділ про форс-мажор, але визначили застосовне право до прав та обов'язків, що виникають на підставі даного контракту, то умова про форс-мажор буде регламентовано застосовним правом.

З метою компенсації втрат, викликаних невиконанням або неналежним виконанням одним з контрагентів своїх зобов'язань сторони включають у контракт розділ «Санкції й рекламації», у яких передбачають порядок пред'явлення претензій і їхнього розгляду, а також застосування та розмір штрафних санкцій.

При цьому відповідно до Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки й з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, у контракті повинні бути чітко визначені «...розміри штрафних санкцій, строки їхньої сплати, строки, протягом яких можуть бути заявлені рекламації, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій».

Строк, протягом якого можуть бути заявлені рекламації, слід обов'язково обумовити в контракті, оскільки у випадку відсутності такого, строк пред'явлення рекламації буде визначатися відповідно до застосовуваного матеріального права, зазначеного в контракті. Що ж стосується товарів, на які надається гарантія, то покупець має право пред'являти продавцеві претензію щодо якості товару протягом гарантійного періоду, але, як правило, не пізніше одного місяця після закінчення строку гарантії.

Для того щоб стимулювати своєчасне виконання зобов'язань і компенсувати можливі втрати, сторони повинні передбачити стягнення штрафів за порушення строків виконання зобов'язань. При цьому повинні бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару або суми не сплачених коштів, строки виплати штрафів - з якого строку вони встановлюються й протягом якого часу діють).

У контракті можна передбачити різні випадки порушення зобов'язань, за якими сторони будуть застосовувати штрафні санкції. За порушення контрактних зобов'язань сторони передбачають стягнення штрафів, а оскільки штрафи далеко не завжди компенсують понесені контрагентами втрати, законодавство багатьох країн, зокрема і України, допускає стягнення поряд зі штрафами й збитків, причому такі стягнення не звільняють від виконання порушеного зобов'язання.

Слід зазначити, що підходи до оцінки збитків, категорії збитків і їхнього визначення в законодавстві різних країн багато в чому відрізняються. Тому при укладенні зовнішньоекономічного контракту сторони повинні спеціально обумовити, що вони будуть розуміти під збитками. Статтею 74 «Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р. визначене наступне:

«Збитки за порушення договору однією стороною становлять суму, рівну тому збитку, включаючи упущену вигоду, що понесений іншою стороною внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати збитку, який сторона, що порушила договір, передбачала або повинна була передбачати в момент укладання договору як можливий наслідок його порушення, з огляду на обставини, про які вона в той час довідалася або повинні була знати».

Якщо в контракті одночасно передбачаються штрафи й відшкодування збитків, то варто мати на увазі, що в деяких країнах визнаються тільки заподіяні збитки.

Для обох сторін зовнішньоекономічного контракту слід домовлятися про межі тривалості можливих порушень, по закінченні яких сторона, що не порушила своїх зобов'язань, має право анулювати контракт, а також зберігає за собою право вимагати відшкодування збитків.

При виконанні зовнішньоторговельної операції сторони повинні передбачити порядок вирішення спорів, які можуть виникнути між сторонами й не можуть бути врегульовані шляхом переговорів.

Згідно ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р. № 4002-XII домовленість сторін про порядок вирішення спорів повинна бути відображена в арбітражній угоді. У свою чергу, арбітражну угоду може бути укладено у вигляді арбітражного застереження в самому контракті або у вигляді окремої угоди. Як показує практика більше зручним і надійним є арбітражне застереження, включене в умови контракту. Цей розділ контракту може іменуватися як «Порядок врегулювання спорів», «Арбітраж», «Арбітражне застереження».

Арбітражне застереження повинно бути правильно сформульоване, оскільки від його змісту залежить компетенція арбітражу з розгляду суперечки. Арбітражне застереження повинно містити наступні компоненти:

- вказівку на те, що застереження стосується всіх суперечок, які можуть виникнути в майбутньому за контрактом або у зв'язку з ним;

- чітке й недвозначне визначення виду арбітражу (арбітраж «ad hoc» або постійно діючий арбітраж), а також повне його найменування з посиланням на використовуваний регламент;

- місце проведення арбітражу й мова, на якій повинен вестися арбітражний розгляд;

- вказівка матеріального й процесуального права якої-небудь країни, що буде застосовуватися при вирішенні спорів.

Для українських підприємців найбільш прийнятним арбітражним судом буде Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, незважаючи на те, що підприємці зі своїми іноземними партнерами можуть обирати й установлювати в зовнішньоекономічному контракті будь-який постійно діючий арбітражний орган або арбітраж ad hoc як у своїх, так і в третіх країнах. Воля вибору сторонами місця проведення арбітражу не обмежується. Але є досить важлива річ - визнання рішення арбітражу на території іншої держави, адже мало виграти спір, потрібно ще виконати рішення арбітражу.

Вирішення спорів за зовнішньоекономічними контрактами може здійснюватися і Господарськими судами України, але слід мати на увазі, що для виконання такого рішення між країнами контрагентів має бути укладена відповідна Міжнародна угода про правову допомогу.

У заключній частині зовнішньоекономічного контракту звичайно розміщають розділ про юридичні адреси й банківські реквізити сторін.

За домовленістю сторін у контракт можуть бути включені додаткові розділи, що містять умови страхування товару, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів і т.д.

«3»

Ціна товару - один із найважливіших елементів контракту купівлі-продажу. Кожна зовнішньоторговельна операція повинна обов'язково містити умову про ціну, за якою продається товар, або вказівку способу визначення ціни цього товару.

При визначенні ціни товару у контракті купівлі-продажу називаються: одиниця виміру ціни, базис ціни, валюта ціни, засіб фіксації ціни і рівень ціни.

ОДИНИЦЯ ВИМІРУ ЦІНИ. Порядок визначення одиниці виміру ціни залежить від характеру товару і від практики, що склалася в торгівлі даним товаром на світовому ринку. Ціна в контракті може бути встановлена:

* за певну кількісну одиницю (або за конкретне число одиниць) товару, зазначену в звичайно вживаних у торгівлі одиницях виміру (маси, довжини, площі, обсягу, штук, комплектів тощо), або в числових одиницях (сотня, дюжина);

* за одиницю маси виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (для руди, концентратів, хімікалій тощо);

* за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних домішок і вологи.

При поставці товарів різної якості й асортименту ціна встановлюється за одиницю товару кожного виду, сорту, марки окремо. Якщо за одним контрактом поставляється велика кількість різних за якісними характеристиками товарів, ціни на них звичайно вказуються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною контракту.

При поставці комплектного устаткування ціни, як правило, встановлюються за позиціями на кожну часткову поставку або на окремі комплектуючі частини і вказуються в додатках до контракту.

Якщо в основу ціни покладена одиниця маси, необхідно визначити характер маси (брутто, нетто, брутто за нетто) або обумовити, чи включає ціна вартість тари й упакування. Ця вказівка необхідна також у тих випадках, коли називається ціна за штуку, за комплект.

БАЗИС ЦІНИ встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати на доставляння товару в ціну товару. Базис ціни звичайно визначається використанням відповідного терміна (франко-підприємство, франко-перевізник, ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін.) із зазначенням назви пункту здавання товару. Наприклад, у контракті записується: "Ціна становить 100 дол. США франко-вагон межа прикордонна станція м. Чоп країни продавця".

ВАЛЮТА ЦІНИ. Ціна в контракті може бути виражена у валюті країни-експортера, імпортера або у валюті "третьої країни". При виборі валюти ціни на масові товари велике значення мають усталені порядки, що існують у торгівлі цими товарами. Наприклад, у контрактах на каучук, кольорові метали заведено вказувати ціни у фунтах стерлінгів, у контрактах на нафтопродукти, хутро - в американських доларах.

З огляду на це необхідно мати на увазі, що, по-перше, експортер, як правило, прагне зафіксувати ціну у відносно стійкій валюті, а імпортер, навпаки, заінтересований у тому, щоб установити ціну у валюті, яка знецінюється.

СПОСІБ ФІКСАЦІЇ ЦІНИ. Ціна може бути зафіксована в контракті в момент його укладення або визначатися протягом терміну його дії або до моменту виконання контракту. Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін:

* тверда,

* рухома,

* з наступною фіксацією,

* змінна.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту і не підлягає зміні протягом строку його дії. Тверда ціна застосовується як в угодах із негайною поставкою і поставкою протягом короткого строку, так і в угодах, що передбачають тривалі терміни поставки. Звичайно робиться застереження "ціна тверда, зміні не підлягає".

Рухома ціна - це зафіксована ціна при укладенні контракту, що може бути переглянута у подальшому, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його поставки зміниться. При встановленні рухомої ціни в контракт вноситься застереження, яке передбачає, що коли до моменту виконання угоди ціна на ринку підвищиться або знизиться, відповідно має змінитися і ціна, зафіксована в контракті. Це застереження має назву "застереження про підвищення або зниження ціни".

Звичайно в контракті обумовлюється допустимий мінімум відхилення ринкової ціни від контрактної (2-5%), у межах якого перегляд зафіксованої ціни не провадиться. При встановленні рухомої ціни в контракті обов'язково має бути визначене джерело, за яким треба судити про зміну ринкової ціни. Рухомі ціни найчастіше встановлюються на промислові, сировинні і продовольчі товари, що поставляються за довгостроковими контрактами.

Ціни з наступною фіксацією встановлюються у визначені договорами терміни на підставі узгоджених джерел (у тому числі й у процесі виконання контракту). Так, наприклад, контрактом може бути передбачено, що ціна на продані за ним товари буде встановлена на рівні цін світового ринку на певну дату, у день поставки товару покупцеві, перед поставкою кожної передбаченої контрактом партії товару або при довгострокових поставках перед початком кожного календарного року. Як джерела цін контракт може передбачати біржові котирування, ціни, що публікуються в різних довідкових і галузевих часописах, а також ціни, які реально укладаються на світовому ринку й визначаються за достовірними конкурентними матеріалами.

Покупцеві може бути надане право вибору моменту фіксації ціни протягом терміну виконання угоди зі застереженням: якими джерелами інформації про ціни йому варто користуватися для визначення рівня ціни. Так, при угодах на біржові товари робляться застереження, за котируванням якої біржі і за якою рубрикою котирувального бюлетеня буде визначатися ціна, а також термін, протягом якого покупець зобов'язаний повідомити продавця про своє бажання зафіксувати ціну в контракті. Такі угоди називаються "онкольними".

КОВЗАЮЧА (ЗМІННА) ЦІНА застосовується в контрактах із тривалими термінами поставок, протягом яких економічні умови виробництва товарів можуть суттєво змінитися. Найчастіше такі ціни встановлюються на машини й устаткування з термінами поставок, що перевищують один рік (для контрактів із використанням цін із наступною фіксацією переважно до року), а також при виконанні великих за обсягом і тривалих у часі підрядних робіт.

Ковзаюча ціна складається з двох частин: базової, що встановлюється на дату пропозиції або підписання контракту, і змінної, яка визначається на період виготовлення або поставки товару. Базова ціна розраховується продавцем на основі конкурентних матеріалів чи інших джерел і узгоджується з покупцем під час підписання контракту.

При встановленні ковзаючої ціни в контракт можуть бути внесені деякі обмежувальні умови. По-перше, можуть бути встановлені у відсотках до договірної ціни межі, у яких перегляд ціни не провадиться, а також визначена у відсотках межа можливої зміни договірної ціни (наприклад, не більше 10% від загальної вартості замовлення), яке називається лімітом зміни (ковзання). По-друге, можна передбачити, що ковзання поширюється не на всю суму витрат виробництва, а лише на певні елементи (наприклад, на вартість металу при будівництві суден) із зазначенням розміру у відсотках від загальної вартості замовлення. По-третє, у контракті ковзання ціни може бути встановлено не на весь термін його дії, а на коротший строк (наприклад, на перші 3 - 6 місяців від дати укладення контракту), тому що протягом цього періоду виробник (постачальник) може закупити всі необхідні матеріали для виконання замовлення. У практиці міжнародної торгівлі використовуються різноманітні методи розрахунку ковзаючої ціни, які в кожному разі повинні вказуватися сторонами в контракті.

Опубліковані - це ціни, що повідомляються в спеціальних джерелах, котрі, як правило, відбивають рівень світових цін, тобто експортні ціни основних постачальників даного товару й імпортні ціни в найважливіших центрах імпорту цього товару. Наприклад, на пшеницю й алюміній світовими цінами є експортні ціни Канади; на пиломатеріали - експортні ціни Швеції; на каучук - ціни Сінгапурської біржі; на хутро - ціни Санкт-Петербурзького і Лондонського аукціонів; на чай - ціни аукціонів у Коломбо, Калькутті і Лондоні. Якщо на сировинні товари світову ціну визначають основні країни-постачальники, то на готові вироби й устаткування - провідні фірми, що випускають і експортують певні типи виробів.

До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни, що наводяться в загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони, за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки останні остаточно визначаються залежно від різноманітних чинників у ході їх уторговування. На основі даних зовнішньоторговельної статистики діленням вартості товару на його кількість визначаються середні експортні й імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються в контрактах на нестандартне устаткування, вироблене звичайно за індивідуальними замовленнями. Тому ціни на таке устаткування розраховуються й обґрунтовуються постачальником для кожного конкретного замовлення з урахуванням технічних і комерційних умов цього замовлення, а в деяких випадках остаточно встановлюються лише після виконання замовлення.

Одним із дійових чинників успішного виходу на ринок в умовах жорсткої конкуренції є надання покупцям певних пільг у вигляді знижок на ціни. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов поставки і платежу, взаємовідносин із покупцем, кон'юнктури ринку в момент угоди. Охарактеризуємо найпоширеніші види знижок.

Спеціальна знижка дається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш заінтересований продавець. Таку знижку роблять тоді, коли продавець тільки виходить на даний ринок із даним товаром і збирається продати пробну партію товару.

Загальна (проста) знижка нараховується з прейскурантної або довідкової ціни. Проста знижка з прейскурантної ціни на серійні машини й устаткування становить звичайно 20-30%, а іноді й до 40%. Проста знижка на промислову сировину становить близько 5%.

Прогресивна (оптова знижка) - це знижка за кількість. Вона застосовується до серійних замовлень виробів, до яких експортери виявляють значний інтерес, оскільки при виготовленні великої кількості машин того самого типу знижуються витрати на одиницю продукції. Розмір знижки досягає 10%.

Дилерські знижки даються продавцями своїм постійним представникам і посередникам. Вони поширені при продажі автомобілів, тракторів, стандартного устаткування й оргтехніки; коливаються залежно від марки товару і становлять 15% від ціни, за якою сам продавець реалізує товари в роздріб.

Знижка "сконто" - знижка при розрахунках готівкою. У тому разі, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець готовий оплатити товар готівкою, він може одержати таку знижку. Розмір цієї знижки, як правило, відповідає розміру позичкового відсотка на грошовому ринку в даний момент. Такі угоди особливо поширені в Західній Європі. У контракті вона фіксується так: "Ціна товару - 2000 німецьких марок, при оплаті протягом одного тижня - знижка 4 %".

Бонусна знижка, або знижка за оборот, дається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів. У агентській угоді встановлюється шкала знижок залежно від обороту. За деякими видами устаткування знижка становить від 5 до 25 %, за сировинними і сільськогосподарськими товарами - кілька відсотків.

Сезонна знижка застосовується у разі продажу товару поза сезоном, її розмір залежить від характеру товару.

Інколи знижка як така не згадується в тексті контракту, а просто в процесі переговорів визначається кінцева ціна товару з урахуванням знижки і тоді фіксується в контракті. Проте при наданні спеціальної знижки застереження про неї в тексті контракту бажане. Застереження може мати такий вигляд: "Ціна одиниці виробу становить 900 дол. США, але продавець надає покупцеві знижку в розмірі 10% із кожного виробу, й остаточна ціна контракту становитиме таку-то суму. Зазначена знижка дійсна тільки для даного контракту". Це означає, що у разі повторної угоди на той самий товар покупець не має права вимагати знижки, покликаючись на попередній контракт, а інший покупець не може посилатися на дану угоду, як на прецедент у встановленні цін.

Зазначимо, що українське законодавство вважає ціну істотною складовою договору купівлі-продажу. Водночас слід мати на увазі, що за законодавством ряду країн визнаються чинними договори, у яких ціна не вказується. Так, відповідно до Кодексу міжнародної торгівлі Чехії, "домовленість про певну договірну ціну не є суттєвим реквізитом договору купівлі-продажу, якщо сторони висловили бажання укласти договір і без угоди про купівельну ціну". Англійське право також у принципі не вважає ціну суттєвою умовою договору. Правова доктрина США виходить із можливості укладення сторонами договору купівлі-продажу без визначення в ньому ціни. Цивільний кодекс Франції, навпаки, встановлює, що ціна має бути визначена і вказана сторонами в договорі на момент його укладення. Аналогічний підхід і в Німеччині.

«4»

Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

При цьому такі розрахунки можуть бути пов’язані не лише з торговельними, але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними відносинами. Учасниками розрахунків можуть бути установи, організації, підприємства й окремі фізичні особи, які є платниками або одержувачами коштів.

Загалом міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки, тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці.

У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків, як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі – при банківському переказі, максимальний – при акредитиві, банківській гарантії. У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору.

Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.

У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив і банківська гарантія.

1. Банківський переказ (платіж) одночасно є і найпоширенішою, і найризикованішою (якщо використовується сам по собі) формою міжнародних розрахунків, оскільки зазвичай неможливо відкликати здійснений банківський переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок одержувача (бенефіціара).

Перевага банківського переказу: швидке здійснення платежу (від одного до п’яти банківських днів), низька собівартість операції.

Недоліки: наявність ризиків не поставки товару при вже здійсненій оплаті або неотримання грошей при вже здійсненій поставці.

Для компенсації недоліків нерідко в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) використовують часткову попередню оплату або повну оплату тільки після факту поставки товару, але це лише частково зменшує ризики невиконання договірних зобов’язань контрагентами.

Система розрахунків переказами не дає продавцям гарантії в тому, що покупці взагалі оплатять поставлені товари. Тому при розрахунках банківськими переказами звичайно включаються зобов'язання покупців надати продавцям фінансові гарантії платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.

Гарантія банку означає поручительство банку щодо зобов'язань клієнта стосовно третіх осіб. Інакше кажучи, банк бере на себе зобов'язання здійснити за покупця передбачені контрактом платежі.

2. Акредитив – це тверде зобов’язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг.