5. Творчий характер свідомості. Свідомість і духовне життя суспільства.

Унікальність свідомості полягає не лише в тому, що вона являє собою ідеальне утворення, а передусім в тому, що свідомість – це цілий світ, в якому на основі існуючої інформації твориться щось нове. Очевидно, що свідомість не могла б виконувати своїх функцій, якби лише механічно копіювала дійсність і не допомагала людині її активно освоювати. Якби ставлення людини до світу було суто адаптивним, то воно могло б краще забезпечуватись інстинктами. Лише тому, що буття людини дезадаптоване, творче, відкрите, воно може забезпечуватись творчою активністю свідомості.

Ця корінна властивість свідомості може проявлятись як у духовному творенні нових зразків і форм буття людини, так і в практичному перетворенні цього буття через діяльність людини. В даному випадку свідомість немов би заявляє про свою незалежність від породжуючих її чинників і відображувальних функцій, вона проявляє себе у світі як окремий вид буття, що впливає на всі інші його види. Отже, йдеться про самостійність онтології свідомості: вона може бути творчою і нетворчою, впливати на дійсність і абстрагуватись від неї, бути бадьорою і кволою, здоровою і хворобливою, тобто, бути подібною до людини в цілому.

Творчий характер свідомості проявляється на рівні:

- гносеологічної функції. Тут свідомість вибірково відображає дійсність, передусім те, що відповідає нашим потребам та інтересам; Крім того, вона абстрагується від усього другорядного і фіксує суттєве в об`єкті, перетворює чуттєвий образ в логічне поняття, співставляє знання з реальністю і перевіряє його істинність.

- у конструктивній функції свідомість проявляє творчість у формуванні нових гіпотез, ідей, оригінальних проблем, у активній пошуковій діяльності, зрештою, у створенні нових теорій і обгрунтуванні нових планів чи проектів нашої діяльності.

- у регулятивній функції свідомість творчо проявляє себе особливо в момент вибору лінії поведінки людини в залежності від прийнятих нею соціальних норм і цінностей.

Актуалізація творчої активності свідомості є особливо важливою у випадках:

1. Коли йдеться про смисложиттєвий або світоглядний вибір;

2. Якщо цей вибір пов`язаний з розробкою і реалізацією довгострокових передбачень і прогнозів.

Цінність та реальність творчої активності свідомості так чи інакше перевіряється практикою, адже відомо, що свідомість може “натворити” і щось утопічне, химерне, навіть антигуманне.

Свідомість і духовність

Незамінимою є роль свідомості у духовному житті суспільства, вона є його одухотворюючим началом. Зміст духовного життя суспільства визначається його загальним станом (стан занепаду, застою, кризи чи піднесення), наскільки суспільство піклується про осмисленість і одухотвореність, змістовне багатство свого життя, його вдосконалення і спрямованість до високих цінностей. Воно забезпечується системою державних заходів по збереженню і збагаченню духовних цінностей - дотриманню традицій, звичаїв, процесів освіти і виховання, проведення урочистих заходів… При цьому задіяними виявляються всі наші сутнісні сили – емоції, пам`ять, уява, віра, розум. Останні знаходять свій концентрований вираз у духовності людини.

Взагалі, категорія “духовне життя” повинна мати найвищу цінність. Духовне життя неможливе без вирішення елементарних економічних і політичних проблем, але специфіка людини в тому, що для її гармонійного існування необхідне і культурно-духовне наповнення. Саме духовність – є тією найвищою цінністю, відносно якої і економіка, і політика постають як похідні. Якщо духовність залишається на рівні “хліба і видовищ”, то й економіка, і політика відповідатимуть їй, з тією різницею, що призведуть вже не до загибелі Римської імперії, а до загибелі людства.

Духовність не тотожна поняттю “духовне життя суспільства”, адже суспільство через владу і в залежності від політичного режиму і форм правління може насильницько нав`язувати людям не зовсім гуманні зразки життя. Тому відродження духовного життя – це створення нових, по-справжньому людських (гуманних і відповідальних) взаємин між людьми, спільнотами та національностями, дбайливе ставлення людини до світу.

Духовність людини не може не бути життєстверджуючою і піднесено-гуманістичною. Вона пов`язана зі світоглядом, але повністю з ним не співпадає: якщо світогляд – це самовизначення людини у зовнішньому світі, то духовність – це самовизначення людини у внутрішньому світі стосовно більш гармонійного і досконалого способу свого життя.

ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ БУДЕ ОПРАЦЬОВАНА В АУДИТОРІЇ