85.Охарактеризувати основні способи ведення зовнішньої політики країни.

Реалізація внутрішніх функцій держави набуває різні форма в залежності від складних обставин на міжнародній арені. Можна виділити деякі види зовнішньої політики, характерні для тих або інших держав в сучасних умовах.

Одним з таких видів є пасивна зовнішня політика, яка притаманна економічно слабких держав, вимушеним пристосовуватися до міжнародної кон'юнктури. Агресивна зовнішня політика полягає у формуванні власної внутрішньої політики та у прагненні пристосувати (за допомогою зовнішньої політики) або примусити до змін у внутрішній і зовнішній політиці інші держави. Активна зовнішня політика полягає в інтенсивних пошуках рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою. Консервативна зовнішня політика полягає в активній або навіть агресивною охорони досягнутого раніше рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою. Така політика характерна для деяких колишніх супердержав. В якості прикладу можна навести дії Великобританії у відповідь на аргентинське вторгнення в 1984 р. на Фолькленди-Мальвіни.

Зовнішня політика покликана регулювати взаємовідносини між державами і народами, курс тієї чи іншої держави, його представників на міжнародній арені, спрямований на досягнення національно-державних інтересів. Для визначення суті зовнішньополітичного курсу будь-якої країни вкрай необхідний облік панівних внутрішніх соціальних відносин. Будучи "перенесеними" на міжнародну арену в особі держави, вони стають державної зовнішньою політикою, спрямованою на збереження і зміцнення даної структури суспільних відносин і форм власності. Будь-яка держава прагне до того, щоб перетворити свою міжнародну політику на важливий інструмент зміцнення своїх позицій і досягнення своїх класових цілей. В основі зовнішньої політики будь-якої цивілізованої держави лежать національні інтереси. Зовнішня політика тим самим виражає національні інтереси на міжнародній арені, обирає адекватні засоби і методи їх реалізації.

Основними суб'єктами зовнішньої політики є:

· Держава, його інститути, а також політичні лідери і глави держав. Державі належить визначальна роль у формуванні зовнішньополітичного курсу.

· Неурядові організації, так звана "народна дипломатія", яка включає діяльність як політичних партій і рухів, так і неполітичних об'єднань та спілок.

Успіх зовнішньої політики залежить від об'єктивності та реальності відображення нагальних суспільних інтересів, а також від адекватно вироблених засобів і методів реалізації цих інтересів і досягнення поставлених цілей.

86.Політична глобалістика: предмет, структура, категорії.

Глобалістика - це система міждисциплінарних наукових знань про життєво важливі загальнолюдські проблеми. Політична глобалістика є одним із напрямків глобалістики. Вона виникла на початку 90-х рр. ХХст. для вивчення політичних аспектів глобальної проблематики, політичних причин виникнення і загострення загальнолюдських проблем, а також для пошуку шляхів їх розв'язання, які пов'язані з політичною сферою життєдіяльності суспільства.

У політичній глобалістиці виділяють чотири основні підходи до пізнання феномена глобальних проблем людства під політологічним кутом зору:

1) дослідження політичних аспектів загальнолюдських проблем в цілому;

2) політологічний аналіз глобальних проблем;

3) вивчення проявів глобальних проблем у конкретних регіонах світового співтовариства та їх впливу на розвиток там політичної ситуації;

4) формування теоретико-методологічних основ політико-глобалітичних досліджень.

Розвиток політичної глобалістики розширює й збагачує спектр політичних наук, а також дає новий імпульс до розширення й поглиблення глобалістики як системи міждисциплінарного знання. Політична глобалістика здатна нетрадиційно й інноваційно висвітлювати чимало важливих проблем міжнародних відносин і світового розвитку.