3.Процедури підтримки:
1. Вентилювання, прояснення (таке полегшення почуттів і думок, яке дає змогу пригніченому клієнту сконцентруватися на вирішенні проблеми).
2. Реалістичне заспокоювання (підтримувати контакт людини з реальністю; не обіцяти того, що не може бути виконано; тримати у фокусі оцінку зовнішніх факторів — все це посилює здатності клієнта до орієнтації у світі реалій).
3. Сприйняття у взаємовідносинах (клієнт не повинен захищатися проти "поганих" почуттів, підвищувати рівень критицизму щодо себе, відчувати перевтому, ригідність, сором з приводу наявності проблеми).
4. Логічна дискусія (дає змогу соціальному працівнику оцінити здібність клієнта розмірковувати і протистояти реальності без втечі у фантазію, симптоми фізичної хвороби, песимізм тощо).
5. Демонстративна поведінка (можна застосовувати як приклад стійкості до фрустрації, встановлення обмежень, бачення перспектив, роздумів — все це посилює силу "Я" клієнта, котрий може ці взірці скопіювати і з часом інтерналізувати).
6. Надання інформації з метою підвищення мотивації клієнта на вирішення проблеми, оскільки це розділяє факти на ті, що всередині особистості, і ті, що ззовні, і попередження магічних очікувань.
7. Надання порад і опіки (сприяє розширенню розуміння, підтримує власні сили клієнта зі збереження контролю, зменшує сумніви і страх перед невідомим, надихає надію і сприяє можливостям для рефлексії, адаптації і готовності до того, щоб справитись із ситуацією).
8. Середовищні впливи (допомога з житлом, коштами, захистом прав, таким чином соціальний працівник показує додаткові способи вирішення проблеми).
Модифікуючі процедури
Модифікуючі процедури спрямовані на зниження тиску і знаходження клієнтом способу розв'язання проблеми.
1. Рефлекторне спілкування з метою посилення самопізнання клієнта; допомога клієнту в баченні в новому світлі його думок, установок, поведінки, почуттів, минулих травм, раннього життєвого досвіду, коли взаємовідносини з соціальним працівником використовуються як корегувальний емоційний досвід.
2. Техніки конфронтації зумовлюють акцентування на характерних для клієнта особливостях мислення, емоціях та почуттях, вчинках і поведінці.
3. Техніки прояснення, головним чином — інтерпретація, наприклад для активізації захисних механізмів.
Таким чином, психосоціальний підхід використовує техніки психологічного консультування і соціальної роботи. Найчастіше психосоціальний метод застосовують в соціальній роботі з сім'єю, широко використовуючи методологію та інструментарій системної сімейної терапії. У практиці психосоціальної роботи з сім'єю спостерігається перехід від адаптації до проблемно-орієнтованих підходів, які спрямовані на допомогу клієнтам через усвідомлення проблеми та ставлення до неї.
4.Якості та здібності спеціаліста
Соціальне консультування вимагає наявності у спеціаліста таких якостей:
емпатія;
повага клієнта;
конкретність і чіткість;
знання самого себе;
щирість і відвертість;
відповідність мови поведінці;
уміння працювати з тим, що є на даний момент.
Серед міжособистісних навичок і вмінь соціального працівника-консультанта мають бути здібності:
вибудовувати і підтримувати ділові / робочі взаємостосунки;
працювати з гарними почуттями та усвідомлювати їх вплив на самих себе і на інших людей;
вміти працювати з агресивністю клієнтів, їхньою ворожістю і гнівом, чітко усвідомлюючи ризик для себе та інших;
виявляти, розуміти й інтерпретувати поведінку інших.
Основними принципами консультування є:
- визначеність;
- добровільність;
- методична грамотність і компетентність.
Порівняно з психосоціальним консультуванням психологічне консультування за значенням вужче і глибше, тому вплив спрямований тільки на особистість / сімейну систему, використання особистісних / сімейних ресурсів з метою допомоги клієнту через фасілітацію особистісного зростання, оптимізацію психоемоційних станів і міжособистісних взаємовідносин. Психосоціальне консультування за змістом ширше, тому що впливає на мезо- і мікросоціальне оточення, використовуючи як особистісні, так і соціальні ресурси з метою допомоги клієнту в контексті соціальної (ре)адаптації, реабілітації і концепції незалежного життя. Інакше кажучи, психосоціальне консультування має місце тоді, коли допомога, яка надається клієнту або населенню, зумовлює паралельне використання як особистісних, так і соціальних ресурсів.
У соціальному консультуванні як технології соціальної роботи використовується також програмне консультування, яке визначається як двосторонній процес розв'язання проблеми, під час якого консультант допомагає установі чи організації проаналізувати і поліпшити діяльність щодо надання клієнтам необхідних соціальних послуг. Наприклад, соціальний працівник-консультант, обговорюючи з персоналом денного дитячого центру проблему взаємодії з батьками, основну увагу приділив необхідним змінам, які б спонукали батьків відіграти більш конструктивну роль у справах центру. Інший вид програмної консультації потребує зосередження уваги на організаційних питаннях, проблемах адміністративного характеру, труднощах у стосунках між співробітниками чи несприятливому соціально-емоційному кліматі в цілому. На практиці трапляється і третій тип соціального консультування, який є синтезом конкретного і програмного консультування.