14.Вчення Гомера про державу і право

У поемах Гомера (VIII ст. до н. е.) «Іліаді» і «Одиссеї», Гесіода (VII ст. до н. е.) «Теогонгія», «Труди і дні», на яких виховувалося багато поколінь еллінів, Зевс виступає як верховний заступник загальної справедливості, що суворо карає насильство і тих, хто творить неправий суд. Автор «Іліади» використовує уживані в його час поняття «діке» (справедливість) як основу і принцип права, «теміс» (звичай, право), «тіме» (честь, особистий статус). Сучасники Гесіода чітко розрізняли право за природою (божественно-природне право) і право за людським встановленням — номос. Однією з головних ідей виховання молоді в полісі — є слухняність владі і виконання законів. Громадянин належав не собі, а полісу. Благозаконня (евномія) вважалось умовою гідного полісного життя.

15.Вчення Гесіода про державу і право

У поемах Гомера (VIII ст. до н. е.) «Іліаді» і «Одиссеї», Гесіода (VII ст. до н. е.) «Теогонгія», «Труди і дні», на яких виховувалося багато поколінь еллінів, Зевс виступає як верховний заступник загальної справедливості, що суворо карає насильство і тих, хто творить неправий суд. Автор «Іліади» використовує уживані в його час поняття «діке» (справедливість) як основу і принцип права, «теміс» (звичай, право), «тіме» (честь, особистий статус). Сучасники Гесіода чітко розрізняли право за природою (божественно-природне право) і право за людським встановленням — номос. Однією з головних ідей виховання молоді в полісі — є слухняність владі і виконання законів. Громадянин належав не собі, а полісу. Благозаконня (евномія) вважалось умовою гідного полісного життя.

16.Вчення про державу і право Піфагора

Серед давньогрецьких мудреців виділявся і Піфагор (бл. 580–500 до н. е.) 1 , «найбільший еллінський мудрець», за словами Геродота.

Піфагор називав себе філософом, можливо, першим використав поняття філософії (любові до мудрості) на відміну від самої мудрості (софії). Сутність справедливості, за філософом, полягає у віддаванні рівним за рівне (добром — за добро, злом — за зло). Рівність, найістотніше поняття для права, у піфагорійців є загальним принципом справедливості, «мірою належного». Людина повинна провести своє життя гідно, прагну-чи до прекрасного і піклуючись про гармонію душі. Ідеал піфагорійців — поліс із пануванням справедливих законів. У своїх бесідах Піфа-гор учив: після божества перш за все слід поважати батьків і закони, підкоряючись їм за переконанням, а не удавано; законослухняність — висока чеснота; закони — велика цінність. Мета виховання й управління — в упорядкуванні індивідуальних і загальних справ, у гармонізації людських відносин, оскільки «порядок і симетрія прекрасні і корисні, безлад й асиметрія ж потворні і шкідливі».Піфагорійці були прихильниками аристократії — правління кращих, знаючих, тих, хто править на підставі законів. Їх аристократичні симпатії й антипатії до демократії відзначені інтелектуальною недовірою до «думки натовпу». Значний вплив їх погляди справили на грецьких мислителів, у тому числі Сократа, Платона.