2.Співвідношення філософії, науки і релігії

Як уже говорилося, філософії належить особливе місце в структурі суспільної свідомості. Вона пов'язана з усіма її формами, але не зводиться до їх суми і не може бути сама зведена до якої-небудь із форм суспільної свідомості.

Важливим є питання про співвідношення філософії і науки. Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов'язана з науковим знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього.

Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.

Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення "людина – світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб'єктів (індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані в існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.

У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю як науковою, так і ненауковою.

При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це буде йти мова далі.

впорядкований і зрозумілий людському розумові, але кращим і пріоритетнішим є пряме інтуїтивне осягнення цього зв'язку.

Наука будує картину світу навколо об'єктів, які розуміються як незалежні від людської суб'єктивності, від впливу наших бажань та особливостей сприйняття. Наука прагне бачити і показати світ "таким, яким він є", без, як уже зазначалося, людських прикрас чи, навпаки, нав'язаних йому негативів.

Головним у філософських дослідженнях є співвідношення "людина – світ", яке розглядається в онтологічному, теоретико-пізнавальному, ціннісному, діяльному аспектах. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм і постійний сумнів у власних твердженнях, критичність, незаспокій- ливість і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою.

СПЕЦИФІКА НАУКОГО И ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ

НАУКА.

Логически не противоречивая система знаний человека, об объективных процессах природы и общества, дающая возможность привидения и преобразования действительности.

Наука - это форма человеческой деятельности результатом, которой являются факты, гипотезы, законы и методы исследований. Характерной чертой научного знания является его проверяемость. ( иначе обстоит дело в религии). Все науки подразделяются на знание: эмпирическое и теоретическое. Эмпирическое знание человек получает с помощью чувств (опыт, наблюдение). Это знание о внешних сторонах объекта Теоретическое знание - знание о глубинах - существенных сторонах = явлениях окружающей действительности. Эти знания человек получает с помощью разума и имеющихся у человека способностей к логическим абстрактным обсуждениям - рассуждениям. Теоретическое знание может быть физическим, биологическим, социологическим и философским.

Возникает вопрос: чем философское знание как теоретическое отличается от других видов теоретического знания? Возникновение философии. Специфика философского знания. Философские воззрения появились в 3-2 тыс. до нашей эры в странах др. Востока. Первые философские школы возникают в 6-ом веке до нашей эры в др. Греции.

Специфика философского знания проявляется в следующем: 1) философское знание является "предельно теоретическим" Это означает, что философия изучает мир, как единое целое (частные науки изучают отдельные фрагменты мира). Она стремится найти общие закономерности свойства у объектов различной структурной организации. Такими общими закономерности выступают законы диалектики ( законы единства борьбы, противоположности, законы перехода количественных изменения к качественным, закон отрицания отрицания), наличия причины следственных связей, необходимых случайных явлений и.тд

Первый закон говорит, о том что бытие противоречиво, т.е. все материальные образования внутренне противоречивы. Но противоречивость бытия указывали восточные мудрецы для этого был создан определенный символ На основе того что философия изучает общие свойства, ее называют наука о всеобщем . Философские понятия используются всеми конкретными науками ( к примеру понятие причина и следствие). Философия представляет собой ценностную систему знания и в силу этого определяется как мировоззрения, она стремится понять фундаментальные ценности бытия: добро и зло; справедливость и несправедливость; пытается раскрыть человеческое предназначение в истории, смысл истории. Это вечные вопросы томящие человеческих дух.

Философия исследует отношения человека к окружающему миру через призму существующих в обществе ценностей, в которой важную роль играет социальный, эмоциональный, этический, психологический элементы мыслителя. У каждого мыслителя эти элементы различны, поэтому философия представляет собой невероятное многообразие различных школ, учений и.т.д Философия стремится постигнуть самые существенные вещи, явления в человеческой жизни. Об этом свидетельствует само понятие философия - фило - любовь; софия - мудрость. Для философского знания не существует ссылок на очевидность тех или иных положений, все положения должны быть теоретически аргументированы. Философия является неустранимым элементом культуры человека. Философия является теоретическим ядром мировоззрения.

Специфика философского знания и его функции.

Сама философия есть мировоззрение, т.е. совокупность взглядов на мир в целом и на отношение человека к этому миру.

Специфические черты философского знания

Человек живет в мире и так или иначе его воспринимает. Он может руководствоваться обыденным сознанием или житейским, меняя свое мнение в зависимости от очередных авторитетов, а может иметь свое собственное мнение и свою позицию. Выработать свою позицию, независимую от обстоятельств и авторитетов, трудно. И таких людей - людей с собственной позитивной установкой - называют самостоятельными, им, как правило, симпатизируют. Многие писатели и ученые, вспоминая о прожитых годах формирования, говорили о важности такого процесса становления личности.

Людей, обладающих особой внутренней цельностью, умением противостоять невзгодам и жизненным неурядицам, нередко называют философами. Есть ли такие философы рядом с нами? Кого мы могли бы назвать в своей обычной жизни философами? Видимо тех, к кому сами нередко обращаемся за житейским советом. Сознаем мы это или нет, но обращаемся не к каждому, а к разумному человеку. Что предполагает философская разумность? Ясно, что это не возрастное состояние мудрого старца. Ведь может быть старый человек глупцом, а юный - мудрецом.

Особенностью философского знания и является мудрость, которая, конечно, отличается от житейской мудрости. Чем? Аристотель называет такую его особенность: "знание общего". Почему? Потому что не обязательно для человека знать много, но важно понимать многое. А как этого добиться? Не умножением знания, а умением постигать причины. Это умение даст и способность предвидеть события, а значит и научит правильно действовать.

Далее. Аристотель называл философом того, кто способен удивляться, ибо удивляющийся размышляет, философствует. Думает о смене положения Луны, Солнца и звезд, о происхождении Вселенной, о себе и своей судьбе. Важно, что этот удивляющийся человек считает себя незнающим. Потому что тот, кто уверен в своем всезнайстве, никогда не станет философом. И не о нем речь.