74. Роль міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій у міжнародній економіці. Співробітництво України з фінансовими організаціями.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінан­совим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжна­родний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розра­хунків, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова ва-лютио-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Створений на міжна­родній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 p., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Ста­ном на 1997 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р. (на той час — 167-м членом),

МВФ — це організація акціонерного типу. Його ресурси форму­ються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня еконо­мічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й мКредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Краї-ни-члени зобов*язані надавати МВФ інформацію про офіційні за­паси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі (штат Нью-Хемпшир, США) під егідою ООН. Світовий банк розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку — сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільсько­господарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліп­шення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики Світового банку фінансують видатки, пов'язані з реструктуризацією економіки, що сприяє її стабільності, ефективності та ринковій орієнтації. Світо­вий банк забезпечує також "технічну допомогу" або експертну під­тримку, допомагає урядам країн підвищити ефективність специфічних секторів їх економік відповідно до потреб національного розвитку.

Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. Кожну з 176 країн — членів Світового банку представляє один керуючий, який, як правило, відповідає рівню урядового міністра. Рада делегує свої повноваження меншій групі представ­ників — Раді виконавчих директорів, яка розміщена у Вашинг­тоні. Ця Рада відповідає за рішення щодо політики, яка впливає на функціонування Банку. Рішення щодо позик приймаються на підставі економічних і політичних критеріїв. Президент Світового банку є головою Ради виконавчих директорів. Менеджмент і що­денне функціонування Банку забезпечують приблизно 7,1 тис. членів персоналу із більш як 100 країн світу.

Відсоткові ставки по позиках Світового банку для країн, що роз­виваються, змінюються кожних 6 місяців. Поточне значення відсот­кової ставки становить 7,43 %. Згідно із загальним правилом пози­ки мають 5-рІчний період відстрочення платежів і повинні бути спла­чені протягом періоду, який коливається в межах від 15 до 20 років. Деякі позики МБРР для країн, що розвиваються, надаються із внесків, що надійшли від країн — членів установи. Однак більшість грошо­вих надходжень формуються за рахунок бон, виданих на світових фінансових ринках.

Світовий банк має три організації-філії: Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багато­стороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ).

МАР. Міжнародна асоціація розвитку заснована в 1960 р. (150 країн-членів). Ця філія Світового банку надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки країни, річний прибу­ток яких становить менш ніж 1,305 дол. США на душу населення, можуть отримати позику від МАР. Позики МАР, відомі як "креди­ти", мають 10-річний період відстрочення і підлягають оплаті про­тягом 35—40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю краї-ни-позичальниці). Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від розвиненіших країн; внесків, які час від часу отриму­ють з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організа­цій но-тех ніч ні засоби.

МФК. Міжнародна фінансова корпорація заснована в 1956 р. (156 країн-членів). Україна приєдналась до МФК у 1993 р.

Напрямки діяльності МФК:

•   інвестування приватного сектора переважно в країнах, що роз­ виваються;

•   надання комплексних консультативних послуг урядам і під­ приємствам у приватизації (у 1993 р. експерти МФК брали участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у м. Львові);

• формування ринку капіталів у країнах перехідної економіки. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантій уряду, фінансуючи проекти, що створюються приват­ним сектором.

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.

Іноземні середньо- і довгострокові кредити країни залучають для інвестування в економіку, а короткострокові — для зовнішньо­торговельних зв'язків. Крім того, іноземні кредити використову­ються для покриття дефіцитів платіжних балансів, бюджетів, для здійснення структурних змін у перехідних економіках, подолання глибоких кризових явищ тощо.

Україна використовує позики міжнародних фінансових органі­зацій — МВФ, СБ, МБРР, ЄБРР та кредити окремих держав і їх угруповань.

Найбільше іноземних кредитів залучається в результаті співробіт­ництва з МВФ. Надання позичок МВФ розпочалося у 1994 р. і на початок жовтня 1999 р. Україна отримала від МВФ 3,241 млрд дол. США. Кредити було виділено на економічну трансформацію та до­сягнення макроекономічної фінансової стабілізації в Україні. У 1999 р. Україна використала 635 млн дол. США кредитів МВФ.

Другим за розмірами наданих кредитів Україні є МБРР. Ста­ном на 1 березня 1999 р. їх надано на суму 2,587 млрд дол. США, або 32,8 % від усіх позичок МФО. З них понад 70 % було спрямо­вано на покриття дефіциту платіжного балансу країни та держав­ного бюджету.

Останнім часом започатковане співробітництво України з МФК (інвестиційним банком Світового банку для країн, що розвивають­ся) переважно з надання технічної допомоги приватним фірмам.

Покладається велика надія на активну кредитну діяльність в Україні ЧБТР — новоутвореної установи в регіональному об'єднанні ЧЕС, яка передбачає кредитування розвитку національних економік країн-членів через інвестиційні проекти.

Не залишаються поза увагою і кредити окремих держав та їх угруповань. Це перш за все кредити держав — постачальниць енер­гоносіїв (зокрема Туркменистан і Росія) та кредити ЄС. У 1999 р. кредити ЄС становили 61 млн дол. США [32, с. 26].

Залучення іноземних кредитів є нормальною світовою економіч­ною практикою. Міжнародні фінансові організації надають креди­ти певного призначення, що випливає із принципів і мети їхньої діяльності та взаємних домовленостей між країнами. Добре, коли ці кредити використовуються для розвитку економіки країн або точно за призначенням. В іншому разі це може призвести до закабалення країни (адже кредити потрібно повертати), втрати націо­нальної, а можливо і політичної самостійності.