75. Державний і муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу.

 Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних і юридичних осіб - резидентів і нерезидентів - це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави і органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний чи муніципальний кредит - врегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є ​​держава або муніципальний орган, а кредитором - фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти потрібно повернути. Як і будь-який кредит, позика державі або місцевому органу самоврядування не надається безкоштовно.

Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в односторонньому порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються колишніми: добровільність, зворотність, терміновість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.

При отриманні державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ - валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто є покриття дефіциту державного бюджету. Краще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. В залежності від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок позикових коштів, визначаються терміни запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій у відповідних галузей.

Використання позик на погашення заборгованості по заробітній платі, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.

Функції державного кредиту:

• розподільча - здійснюється формування централізованих грошових фондів держави і їх використання;

• регулююча - держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок, на виробництво і зайнятість;

• контрольна - контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами і кредитними інститутами.

Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер - їх природа фінансово-правова.

Види державного кредиту:

1) залежно від статусу позичальника:

• централізований - цінні папери випускає уряд;

• децентралізований - місцеві органи влади;

2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов'язань:

• внутрішні позики - розміщуються в державі;

• зовнішні позики - розміщуються за кордоном;

3) в залежності від термінів погашення державою боргових зобов'язань:

• короткострокові позики - поточні, до 1 року;

• середньострокові - 1-5 років;

• довгострокові - понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, тому обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротше термін позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного і соціального ефекту від неї;

4) за видами дохідності:

• процентні - власники цінних паперів отримують доход, як правило, з розрахунку фіксованих відсотків;

• безпроцентні (дисконтні) - цінні папери реалізуються за ціною нижче їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;

• виграшні - власники цінних паперів отримують доход за умови включення цього номера цінного напри у виграшний тираж погашення.

Право на здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ, Таке право міністрові фінансів надається ст. 16 БКУ.

Межі запозичення коштів державою встановлює закон про Державний бюджет України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. КМУ приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у законі про Державний бюджет України.

державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного заімствованія.Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям і окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки і погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до Закону України "Про Державний внутрішній борг" до складу державного внутрішнього боргу України входять:

- Позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;

- Заборгованість минулих років та заборгованості знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України [2].

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Закон України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», БКУ, КУ, Закону України «Про Національний банк України».

77. Банківська система законодавчо визначеної, чітко структурованої сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізації кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків ", а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства. Згідно з чинним законодавством, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99,100) і Законами України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. і "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами , економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банківська система України побудована за дворівневою принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.Основной функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), Який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президенту України та Верховній Раді України.

Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює казначейство України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк України представляє інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:

- Визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

- Процентну політику;

- Рефінансування комерційних банків;

- Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- Депозитну політику;

- Управління золотовалютними резервами;

регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк відповідно до законодавства України здійснює

регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію та ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках -

Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій з валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами Національного банку України є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про заміну процентних ставок Національного банку України, про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку і т . д.).

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності і власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). ​​Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні є державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк, приватними і змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. По приналежності статутного капіталу і способу його формування - на пайові та акціонерні банки. Згідно з чинним законодавством кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні в 2002 р. був створений перший кооперативний банк із статусом місцевого.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку е загальні збори учасників, спостережна рада і правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє відповідно до статуту, в якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір та порядок формування статутного капіталу банку і т.д..

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.

Банки за погодженням з Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представітельства.Банкі мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є забезпечення банківської таємниці.