59 Природна вентиляція

Вентиляція (від лат. ventilatio - провітрювання) – регульований повітрообмін у приміщенні, сприятливий для людини; а також сукупність технічних засобів, що забезпечують такий повітрообмін.

Інакше кажучи, вентиляція – це комплекс заходів і засобів, що використовуються під час організації повітрообміну для забезпечення необхідного стану повітряного середовища на виробничих приміщеннях згідно з будівельними нормами.

Природна вентиляціяприміщень зумовлена різницею темпера­тур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять провітрювання приміщень через вікна, ква­тирки, фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, пере­важно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз. Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м2.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць 'іх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

60. Основні світлотехнічні визначення

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, Ф, освітленість, Е, сила світла, І, і яскравість, В. До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об’єктом і фоном, видимість, V. Світловий потік – це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен, лм, – світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташований у вершині тілесного кута в один стерадіан. Освітленість — відношення світлового потоку, що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу, S. За одиницю освітленості прийнято люкс, лк, — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в один люмен. Сила світла – це величина, що визначається відношенням світлового потоку до тілесного кута, w, в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється. За одиницю сили світла прийнята кандела, кд, — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в один стерадіан. Яскравість — визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться. Одиницею яскравості є ніт, нт, — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в одну канделу з 1 м2. Фон – поверхня, що безпосередньо прилягає до об’єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні, що являє відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Контраст між об’єктом і фоном характеризується співвідношенням яскравостей об’єкта, що розглядається (крапка, лінія, знак та інші елементи, що потребують розпізнавання в процесі роботи та фону). Видимість, V, — характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об’єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції: Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості тощо. У виробничих умовах для контролю освітленості робочих місць та загальної освітленості приміщень найчастіше використовують люксметри типів Ю–116, Ю–117 та універсальний портативний цифровий люксметр-яскравовимірювач ТЗС 0693. Робота цих приладів базується на явищі фотоефекту – перетворенні світлової енергії в електричну.