1.2. Філософські основи Конфуціанства

Історія конфуціанства, основного напряму китайської філософії, налічує 2,5 тис. років, з яких дослідники виділяють чотири періоди – від первісного до нового конфуціанства. Засновником цього напряму – Конфуцій, виклав свої погляди головним чином у трактаті «Бесіди і судження», що укладений його послідовниками із висловлювань і повчань учителя та його найближчих учнів.

Мислитель, стурбований суперечностями суспільства, зосереджує увагу на вихованні людини в дусі поваги і шанобливості до оточуючих, суспільства. В його соціальній етиці людина є особистістю не «для себе», а «для суспільства». Етика суспільства розуміє людину як провідника соціальної функції, а виховання як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції.

Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних взаємин, дій, прав і обов’язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок виступає як етична категорія, що містить в себе правила зовнішньої поведінки – етикет. Справжнє дотримання порядку веде до сумлінного виконання обов’язків. Порядок наповнюється доброчинністю (де).

Виконання функцій на основі порядку з необхідністю приводить до виявлення людяності ( жень). Людяність – основна з усіх вимог, які висувають до людини. Людське існування бачиться настільки соціальним,що воно не може обходитись без регуляторів, викладених так: допомагай іншим досягати того, чого б ти сам хотів досягти; чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

Люди відрізняються за сімейним, а потім за соціальним станом. З сімейних патріархальних взаємин Конфуцій виводить принцип синівської і братерської доброчинності (сяо, ді). Соціальні відносини є паралеллю взаємин сімейних. Ставлення підданого до правителя, підлеглого до керівника таке ж саме, як ставлення сина до батька і молодшого брата до старшого.

Для отримання субординації і порядку Конфуцій виробляє принцип справедливості та виправлення (і). Справедливість і виправлення не пов’язані з онтологічним розумінням істини. Людина повинна поступати так, як зобов’язує порядок і її становище. Зразкова виправлена поведінка – це поведінка додержання правопорядку і людяності, оскільки «благородний муж розуміється на тому, що є зразковим так сам, як маленькі люди розуміються на тому, що є вигідним». Таким є шлях (дао) освічених, які володіють моральною силою (де) і яким довірятиметься управління суспільством.

Для встановлення суворої субординації всередині суспільства і усунення міжусобної ворожнечі серед знатних Конфуцій висуває такі етичні правила: «повага до батьків» (сяо); «повага до старшого брата» (ді); «вірність правителю і своєму господарю» ( чжунь) та ін.

Конфуцій надавав важливого значення освіченості: хто лінується вчитися, тому не стати людиною. Основоположним етичним принципом була не мудрість, набута в навчанні, а спрямованість до людяності, котра звільняє від всього поганого.

Гуманність не з’являється у людини з народженням, вона набувається в практиці лі, тобто в дотриманні встановлених у суспільстві соціальних норм. Для подолання помилок людяність повинна реалізуватися в і - обов’язку – справедливості. Ритуали, чітке виконання людиною покладених на неї соціальних прав поведінки, мають високий рівень достовірності. Тому, на думку Конфуція , соціальні норми можна і потрібно змінювати, але не довільно, а відповідно до обов’язку людини і справедливості. Основна думка філософа полягає в тому, що людяність приходить до кожного, хто до неї прагне. Завжди є шлях (дао) до людяності, важливо його виявити. Цьому сприяють освіченість, дотримання ритуалів, зміцнення їх через «виправлення імен» (правильних промов).

Розділ 2. Поняття «дао» і роль даосизму в китайській філософії