Цікаві факти

У війську Яґайла та Вітовта було чимало виходців з українських земель. Так, із 16 польських полків шість було споряджено на Галичині та Поділлі. До складу литовського війська, що налічувало 15 полків, сім було сформовано на українських землях.

Після перемоги над Тевтонським орденом, що став васалом Польщі, знову з’явилися сподівання на незалежність Великого князівства Литовського. Новий розклад сил був закріплений Городельською унією 1413 р. Ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти унії викликали обурення православної знаті й спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

Городелька унія

Нові перемоги дали можливість Вітовту надалі розширювати межі своєї держави. Домовившись із володарем Золотої Орди Тохтамишем, він розпочав освоєння чорноморського узбережжя між Дніпром і Дністром. Починають зводитися фортеці в Хаджибеї (зараз Одеса), Каравулі, Білгороді (Акерман, зараз Білгород-Дністровський),Чорногороді, Дашеві (зараз Очаків). Він також сприяє утворенню незалежного Кримського ханства.

Щоб усунути будь-який вплив Москви у своїх володіннях, Вітовт намагався домогтися незалежності православної церкви в межах своєї держави. У 1414 р. було створено окрему київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. Також у церковній політиці Вітовт домагався укладення унії між католиками і православними на основі збереження останньою всіх обрядів і традицій. Проте довести цю справу до кінця Вітовт не зміг.

Могутність Вітовта спонукала європейських володарів до укладення союзу з ним. У 1429 р.імператор Священної Римської імперії запропонував коронувати Вітовта, що було підтримано й іншими європейськими правителями. Коронація була призначена на 8вересня 1430 р.

Документи розповідають

У коронаційному акті Великого князівства Литовського проголошувалося королівством на вічні часи з тим, що литовські королі «будуть самостійні, не підвладними або васалами ні нашими (імператора), ні Священної імперії, ні чиїмось іншими, служачи щитом християнства на цьому пограниччі — допомагаючи проти язичницьких нападів».

Проте у визначений час корона не прибула до Вільно, оскільки була перехоплена і знищена поляками, які не бажали розриву унії. Коронація була відкладена, а 27 жовтня1430 р. Вітовт несподівано помер. Деякі історики припускаються думки, що він був отруєний.

3. «Велике князівство Руське». Вількомирська битва та її наслідки. По смерті Вітовта білоруська, українська та частина литовської знаті без згоди польського короля обрали князем Великого князівства Литовського Свидриґайла Ольґердовича (1430—1432 рр.). Ці дії поставили під загрозу подальше існування польсько-литовської унії. Польща відразу розпочала війну. Її військо вдерлося на Волинь і Поділля, однак запеклий опір населення,а також союз, укладений Свидриґайлом із Тевтонським орденом і гуситами,завадили полякам оволодіти цими землями. Проте утриматися при владі Свидриґайло не зміг. Литовська католицька знать, що боялася втратити свої привілеї, учинила заколот і посадила на великокняжий престол брата Вітовта Сиґізмунда Кейстутовича. Свидриґайло ледь урятувався втечею. Сиґізмунд відразу відновив Віленську унію 1401 р., але поширити владу на все Велике князівство Литовське не зміг. Берестейщина, Підляшшя, Полоцька, Вітебська, Смоленська землі,Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля визнали своїм володарем Свидриґайла й об’єдналися у «Велике князівство Руське».

Князь Свидриґайло.

Спираючись на підтримку цих земель, Свидриґайло розпочав успішний наступ проти Сиґізмунда.Занепокоєні таким розвитком подій, Сиґізмунд і Яґайло внесли деякі корективи до угоди про унію. У 1432 і 1434 рр. були видані акти, які зрівнювали в правах католицьку і православну знать. Але православним надалі заборонялося обіймати найвищі посади в державі. Ці поступки дещо зменшили кількість прихильників Свидриґайла, який і без того своєю непослідовністю, схильністю до інтриг,безпринципністю, надмірною підозрілістю й жорстокістю відштовхував від себе значну кількість противників Сиґізмунда.