Бережниця

( переказ )

На бережку невеличкої річечки заселилися люди ще в далеку давнину. Спочатку жили в землянках. Достаток лісу посприяв звести зруби. Розвели господарство. Так і проживали гуртом.

Та якось пан-володар, побувавши у цих краях на полюванні, доручив місцевим жителям оберігати навколишні володіння від сторонніх людей. Хотіли чи не хотіли, але погодилися вони виконувати таку роботу. Хоча їх і не багато тут було, проте добре берегли селяни багатства лісу, спокій околиць.

Враховуючи місце розташування поселення на березі річечки і те, що жителі сумлінно оберігали панські володіння від небажаних гостей, його так і нарекли Бережницею.

Боровичі

( переказ )

Першими прийшли обживати це місце люди з сусіднього поселення ­Четвертні. Всього кілька родів погодилися переїхати на протилежну сторону ріки для постійного проживання. В обжитих батьківських домівках було не гірше, але переселенців манила родюча земелька, густий лісок, та й вода поруч.

З Божою допомогою звели житло, почали помаленьку господарювати. Так вже воно виходило, що невеличкі хатинки у вранішній чи надвечірній час дуже часто ховалися в густому-пригустому тумані, ніби знаходилися під чиїмось захистом.

Одного разу на свято, коли над поселенням розвіювався вранішній туман, в домівці сільського жителя відбулося чудодійне оновлення ікони.

Новина швидко розійшлася по околиці. Згодом на цьому місці звели монастир. Повіривши у надзвичайну силу туману, сельчани так і назвали село Туман.

Коли ж розпочали будівництво монастиря, недовго думали про будівельний матеріал. Зовсім близько знаходився віковічний сосновий ліс. Стрункі, кремезні дерева, золотаво виблискуючи на сонці, тягнулися до неба. Справжній бір. Було де збирати ягоди, гриби, та й дровцята під боком. Але свята справа вимагала свого — бір повинен постати храмом. Сумніву не було. Ліс іде на хороше діло. І звели монастир надто швидко.

За час будівництва дещо оновилося і розширилося село. У знак вдячності сосновому бору поселення було перейменоване на Боровичі.

* * *

У документах XVII ст. зафіксовано надання селу Боровичі (інша назва Нова Четвертня) в 1626 р. міського статусу...

Про розвиток містечка у той період інформація відсутня. Невідомо чи мало поселення статус вільного міста — магдебурзьке право.

(Минуле і сучасне Волині та Полісся:

історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина. Збірник наукових праць. Луцьк. 2004, с. 152)

БУДКИ

(історичний факт)

Для виготовлення скла, мила, ліків, фарбників у ХVІІ ст. потрібна була біла, кристалічна лугова речовина, що добре розчиняється у воді — поташ. Його виготовляли в ті далекі часи лише на спеціальних невеликих заводах — будах.

Дерев’яні колоди складали у конусоподібні будки і спалювали. Сам процес одержання поташу був досить трудомісткою справою. Тривав два-три місяці і вимагав значної кількості робочої сили. Тому люди, зайняті на виробництві, обирали постійним місцем проживання територію поблизу буд.

З другої половини XVIII ст. розробили досконаліший спосіб одержання поташу. Занепадати цей промисел почав з другої половини XIX ст., коли налагодилося виробництво соди.

На початку XX ст. промисел припинив своє існування, але виробники так і залишились жити в Будках – тепер уже в населеному пункті.

Не можна відкидати іншої версії походження назви. Зокрема, від татарського «баткак» — заболочене місце, багно.