Розділ 1 Паїсій Хілендарський 1.1. Біографія Паїсія Хілендарського

Преподобний Паїсій Хілендарський народився в 1722 році в Банско в благочестивій родині. Один брат преподобного - Лаврентій був ігуменом Хілендарського монастиря, а інший був відомий як щедрий благодійник православних храмів і монастирів, а сам преподобний Паїсій проходив послух в Рильському монастирі. У 1745 році, у віці 23 років, святий Паїсій перейшов до брата в Хілендарську «святые горы Афонские», де прийняв чернечий постриг. На Святій Горі подвижник зростав духовно, глибоко вивчив Святе Письмо та був удостоєний священного сану. Багато зусиль та часу витрачав на самоосвіту та самовдосконалення.

26 червня 1962 Священний Синод Болгарської Православної Церкви під головуванням Святішого Патріарха Кирила і за участю всіх Високопреосвященних митрополитів, віддаючи належне заслугам святого Паїсія перед Церквою і батьківщиною, постановив зарахувати Паїсія Хилендарського і Болгарського до лику преподобних і визначив здійснювати святкування пам'яті його 2 липня, "коли, за всеправославним місяцесловом, святкується пам'ять преподобного Паїсія Великого ". Ім'я святого Паїсія носить державний університет в Пловдиві і багато інститутів та шкіл в інших містах і селах Болгарії, що свідчить про глибоку пошану до подвижника болгарським народом.

1.2 Діяльність Паїсія Хілендарського, історичне значення

Паїсій Хілендарський - фундатор романтичного напрямку, чернець, який на основі документів церковних архівів та творів середньовічних авторів написав працю "Історія Слов'яноболгарська". У вступі та передмові до праці вказував на патріотичне та повчальне значення історичної науки. В праці висвітлено історичні події з найдавніших часів до кінця ХІV ст., коли Болгарія втратила незалежність. Показано напади слов'ян на Балканський півострів, заселення ними візантійських володінь, інші політичні події. Автор прагне визначити причини національної трагедії-захоплення Болгарії османами, наводить відомості про історію країни в часи османського панування. З праці вміщено список болгарських царів, високо оцінюється місіонерська діяльність Кирила та Мефодія в розвитку болгарської культури, а також внесок Климента Охридського, Евфімія Тирновського та інших діячів в сфері культури. «Історія Слов'яноболгарська» була не тільки нагадуванням про минулу велич Болгарської держави, а й закликом до сучасників поважати рідну мову, культуру, Батьківщину. Протиставляючи славетній минувшині принизливу дійсність, Паїсій Хілендарський звертався до патріотичних почуттів болгар. При цьому, винуватцями політики денаціоналізації він уважав не тільки османів, а й греків. Праця Паїсія містила, таким чином, першу писемну програму духовного відродження болгар, яке, на його думку, було можливим лише через просвітницьку роботу, освіченість народних мас. Автор виявився досить близьким до ідей європейського Просвітництва XVIII ст.

Паїсій Хілендарський досяг своєї мети. Він пробудив у болгарському народі патріотичні почуття. Історія зберегла досить багато імен його послідовників. Найвідоміший із них — єпископ Софроній Врачанський (Стойко Владиславов) (1739—1813). У його автобіографічній праці "Житіє та страждання грішного Софронія" чимало фактів, що свідчать про тяжке становище болгар у добу османського володарювання. Водночас праця Софронія є чудовою пам'яткою нової болгарської літератури.

Культурно-просвітницька діяльність Паїсія Хілендарського та його послідовників з часом почала давати певні результати. Збільшувалася кількість церковних шкіл. Так, від середини XVIII до початку XIX ст. кількість початкових шкіл подвоїлася (відповідно зі 100 до 200). Збільшилася й кількість предметів, які в них викладали. В окремих школах замість церковнослов'янської викладали болгарською мовою. Проте ані кількісно, ані якісно такі школи не забезпечували потреб суспільства в освічених людях. Що стосується світських шкіл, то вони в Болгарії перебували в руках греків. Молодь, яка в них навчалася, втрачала національну самосвідомість

В праці вміщено політичну програму Паїсія із закликом до боротьби проти османських поневолювачів та грецького духовенства, яке намагалося асимілювати болгар. Головна мета праці - показати велич болгарського народу в минулому та розбудити його національну гордість.

Національно-патріотична та гуманістична спрямованість праці справили великий вплив на подальший розвиток болгарської історіографії.

Постановою уряду Болгарії від 28 липня 2000 року було засновано нагороду ім. Святого Паїсія Хілендарського, якою нагороджуються діячі культури за внесок в розвиток Болгарії. На честь Паїсія Хілендарского названо Пловдивський університет.

У Болгарії 2012 року відзначили 250-річчя першого болгарського літопису - "Історії Слов’яноболгарської". Вважається, що епоха Паїсія дуже далека від нинішніх днів. Це - цілком невірно", - відзначає болгарський професор Надія Драгова, яка є почесним головою Національного організаційного комітету з вшановування 250-ї річниці з дати створення "Історії Слов‘яноболгарської". Вона наголосила, що праця ченця-літописця Паїсія Хілендарського вважається основою ствердження болгарської державності і Відродження, пробудження болгарської самосвідомості.

"Історія Слов‘яноболгарська" є першим твором болгарської історіографії, в якому переплітаються елементи історії, автобіографії і публіцистики. Автор літопису, святий Паїсій Хілендарський - болгарський просвітитель, чернець, який зіграв значну роль у культурному житті болгарської нації. Свою працю він писав доступною болгарською мовою, викладаючи у ній власні ідеї про необхідність підняти дух болгарського народу в умовах турецького ярма.

Н. Драгова пише, що "Історія Слов‘яноболгарська" переписувалася впродовж 117 років різними болгарськими просвітителями, які коментували висловлювання автора і доповнювали її думками своєї епохи. Тому багато вчених вважають "Історію Слов‘яноболгарську" колективною працею, створеною рядом болгарських мислителів.

На честь цієї знаменної дати у Болгарії видана серія історичних книг, присвячених справі Паїсія Хілендарського, а також збірки наукових статей. У деяких школах країни пройшли конкурси для учнів, пов'язані з "Історією Слов‘яноболгарською".