3. Ефеський Вселенський собор.

Третій Вселенський Собор відбувся в 431 р. у місті Ефесі за імператора Феодосія II Молодшого. Собор було скликано проти лжевчення константинопольського архиепископа Несторія, який нечестиво вчив, неначе Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з'єднався морально, перебував у Ньому, наче в храмі, подібно до того, як раніше перебував у Мойсеї та інших пророках.

Собор осудив і відкинув єресь Несторія і постановив визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з моменту втілення, двох природ: Божої і людської; і визначив: визнавати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію — Богородицею.

4. Халкідонський Вселенський собор.

Четвертий Вселенський Собор відбувся в 451 році в місті Халкідоні за імператора Маркіана. Собор було скликано проти лжевчення архимандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, який заперечував людську природу в Господі Ісусі Христі. Спростовуючи єресь і захищаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа, він сам припустився крайності і вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство було цілком поглинуте Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення називається монофізитством, а послідовники його називаються монофізитами (єдиноприродниками). На Соборі були присутні 650 єпископів.

Собор осудив і відкинув лжевчення Євтихія і визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинна людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, за людським єством Він народився від Пресвятої Діви й у всьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людське єство з'єднались у Ньому - як єдиному Лиці - незлитно і незмінно (всупереч Євтихію), нероздільно і нерозлучно (всупереч Несторію).

5. Константинопольський 2-й Вселенський собор.

П'ятий Вселенський Собор відбувся в 553 році в місті Константинополі при імператорі Юстиніані І. Собор було скликано з приводу суперечок між послідовниками Несторія та Євтихія. Головним предметом суперечок були твори трьох учителів сирійської Церкви, відомими в свій час, а саме: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кирського та Іви Едеського, в яких чітко висловлювалися несторіанські хибні думки, а на Четвертому Вселенському Соборі нічого не було згадано про ці три твори.

Несторіанці у суперечці з євтихіанцями (монофізитами) посилалися на ці твори, а євтихіанці знаходили в цьому привід відкидати сам IV Вселенський Собор і зводити наклеп на Вселенську Православну Церкву, що вона начебто ухилилася в несторіанство. На Соборі були присутні 165 єпископів.

Собор осудив усі три твори, а також Феодора Мопсуетського як такого, що не розкаявся; стосовно інших двох осудження обмежилося тільки їхніми несторіанськими творами, самі ж вони були помилувані, бо своєчасно відмовилися від своїх хибних думок і спочили у мирі з Церквою. Собор знову повторив осуд єресей Несторія і Євтихія.

6. Константинопольський 3-й Вселенський собор.

Шостий Вселенський Собор відбувся в 680 році в місті Константинополі за імператора Костянтина Погоната, і в ньому брали участь 170 єпископів.

Собор було скликано проти лжевчення єретиків - монофелітів, які хоча й визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але одну Божественну волю. Після V Вселенського Собору заворушення, вчинені монофелітами, тривали і загрожували Грецькій імперії великими небезпеками. Імператор Іраклій, жадаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади повелів визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах.

Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку.

Шостий Вселенський Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства - Боже і людське, і - за цими двома єствами - дві волі, але так, що людська воля у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній.

Гідне уваги, що на цьому Соборі було відлучено, серед інших єретиків, і Римського Папу Гонорія, який визнав учення про єдину волю правильним. Постанови Собору підписали і римські легати: пресвітери Феодор, Георгій і диякон Іоан. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не Папі Римському.

На цьому Соборі були осуджені деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примушування до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого посту, зображення Ісуса Христа у вигляді агнця (ягняти).