5.Сучасні проблеми етики

 Вчені давно вже констатують кризовий стан людського суспільства, підкреслюючи девальвацію ціннісних орієнтирів сучасної людини, тотальне відчуження і крах ідеалів. Не можна не помітити, що нині людство живе у досить своєрідній духовній атмосфері. З одного боку видатні досягнення сучасного науково-технічного прогресу зробили життя сучасної людини більш комфортним, підвищили здатність людини впливати на навколишній світ і власне буття. З іншого боку саме зараз нагально постає питання про те, що такий могутній і невпинний розвиток «не може лишатися необмеженим і безконтрольним, оскільки у противному разі неминучою є загибель як самого людства, так і світу природи, за рахунок якого воно живе» (В. Малахов: Етика. Курс лекцій, стор.10). Проте , як колись зауважив відомий англійський вчений Бертран Рассел «священик, який зневірився, подається у миряни, а вчений, що зіткнувся зі складною проблемою, шукає раціональні шляхи її розв’язання». Саме тому сьогодні, попри всі апокаліпсичні пророцтва, вчені шукають можливості приборкання кризової ситуації. І далеко не останню роль тут відіграють етичні дослідження, звернення до моральної проблематики.  Людство потребує «здорових змін у його світогляді і філософії життя», визначення власних домінантних установок, здійснення етичних рефлексій, щоб знайти новий шлях у вирішенні проблем, що постають перед ним.

Отже, стає очевидним той факт, що сучасна етика може задовольнити ці потреби, але лише на основі теоретичного осягне Спостерігається значне посилення тенденцій культурно-мовного націоналізму, за яким, як правило, стоїть прагнення зберегти релігійну, культурну, національну, мовну і расову самосвідомість. Тому конфлікти і суперечності, що виникають на цьому ґрунті як конфлікти і суперечно  сті між різними емпіричними (такими, що спостерігаються) системами моралі, відображуються у теоретично-світоглядному протистоянні різних концепцій. Отже особливого розгляду потребують різні методологічні підходи до пошуків інтегруючої у соціальному і моральному розумінні ідеї, здатної допомогти людям у такій організації співжиття, яка б забезпечила узгодження інтересів індивідів і спільнот, створила б умови для суспільної злагоди.ння моралі як такої, її глибинних підвалин.

6.Етичні вчення давньої індії

Етика Давньої Індії складається в II—І тис. до н. є. їй вла­стиве багатство уявлень про сенс моралі, що відображають ба­гатство тенденцій суспільного життя. Визначається чітка регла­ментація характеру стосунків кастовим поділом індійського суспільства. Так, традиція закріплювала цілковиту залежність жінки від чоловіка, дітей — від батька. Після смерті чоловіка жінка мала йти за ним на вогнище, щоб з´єднатися в іншому світі зі своїм "богом", тобто чоловіком. У релігійних ученнях моральні традиції набували змісту "закону богів".

Брахманські "Закони Ману" — збірка правових та етичних норм — закріплюють названі традиції сімейних стосунків як норму. Брахманізм, що виник у X ст. до н. е., освятив кастовий поділ індійського суспільства. Він дав чіткі регламентації щодо життя і поведінки віруючих усіх каст. У цьому вченні основна увага звернена не на земне життя, а на потойбічний світ. Матеріальний світ дає лише ілюзію, оману життя. Тому слід Дбати не про тілесні блага, а, відмовившись від радощів життя, прагнути досягнення мокши (звільнення). "Розумний, — гово­риться в етичних настановах брахмана, — надає перевагу благому Над приємним, дурний заради мирського благополуччя вибирає Приємне" [1,с. 90]. Брахмани ретельно дбали про збереження існуючої соціальної структури. В їхньому вченні наголошується, що людині не варто прагнути перейти з нижчої касти до вищої.

У потойбічному світі Брахм зверне на нього увагу, і, якщо вона добре жила у своїй касті, пошле душу до вищої касти.

Ідея відплати за добро і зло у потойбічному світі (закон карми) базувалася на понятті"перевтілень" душі людини після її смерті. Бог Яма перевіряє поведінку людей і залежно від учин­ків карає чи винагороджує їх. Винагородою за виконання дхар-ми (обов´язку) є перевтілення душі: вона здобуває життя в тілі представника вищої касти.

Низка інших релігійно-філософських течій Давньої Індії так чи інакше спиралася на вчення брахмана. Вони пропонували відречення від світу як шлях звільнення від страждань (Ньяя); моральне самопізнання (Санкхья), "знання" моральних правил та їх виконання (Міманса), моральний аскетизм та самозречен­ня (Йога); занурення у власне "я", покірність (Веданта).

У V ст. до н. е. в касті воїнів (кшатрії) виникає нова релігія джайнізм, опозиційна брахманізму. Об´єктом критики стають основи уявлень брахмана про світобудову та про соціальний устрій. Заперечується існування брахманських богів, створен­ня світу богом. Джайністи твердять, що Всесвіт утворився сам собою. Вони заперечують кастовий лад та стосунки, що зумов­лені ним. У свої общини вони певний час приймали людей різних каст. Щастя обіцяли не у потойбічному, а у земному житті за умови належної поведінки. В поглядах на цінності життя джайнізм близький до інших релігійно-філософських те­чій. Це вчення прославляє бідність, аскетизм, вчить нехтувати радощами земного життя, утримуватися від пристрастей. "Доб­рочесність є втілення добрих учинків, а гріх — протилежне цьо­му. Лжа та інші подібні вади — причини залежності" [1, с. 147]. Основним законом моралі Махавіра (засновник джайнізму) вва­жав співстраждання з усіма живими істотами. Оскільки душу мають не лише люди, але і тварини, слід відмовитися від м´яс­ної їжі і дбати, щоб не заподіяти шкоди будь-якій живій істоті. Проповідь ненасильства та практика аскетизму складають ос­нову моральної культури джайнізму.

У VI ст. до н. є. склалося опозиційне щодо брахманізму релігійно-етичне вчення буддизм. Воно обіцяло спасіння всім лю­дям, незалежно від кастової приналежності. Заперечувалася необхідність жертвоприношень та складна обрядовість. Ідея ду­ховної рівності людей зумовила популярність буддизму серед широких мас населення. Під впливом етичного вчення буддизму великого поширення набула практика чернецтва. Монахи по­винні виконувати десять заповідей: не вбивати живих істот, бути цнотливими, не брехати, не красти, не пити вина, уникати над­мірностей в їжі, уникати розваг, не користуватися пахощами і прикрасами, не спати на розкішних ложах, не брати в дар золото і срібло. Монахи мали періодично сповідатися і каятися у грі­хах. Перші 5 заповідей мали виконувати також миряни. Добровільна аскеза в умовах тяжких матеріальних нестатків виконувала певну моральну функцію: людина позбавлялася відчуття безпорадності перед життям. Адже виходило, що це вона сама добровільно обрала для себе шлях уникання насолод земно­го життя. Основні ідеї буддизму спрямовані на відкриття шляху врятування людини від страждань. Учення про страждання — одне з основних в етиці буддизму. "Те, що описується як таке, що має природу "я" і "моє" і з чого виникає цілий світ [пристра­стей, таких, як] рага та подібне йому, є причина страждання" [1, с 139]. Рага — це прихильність до чогось. Буддизм учив про "чотири благородні істини": про сутність життя як страждання; про причини страждання; про позбавлення від нього; про шляхи позбавлення. Центральною була думка про буття як зло, а не­буття — як благо. Оскільки причиною страждань є людські при­страсті, треба уникати почуттів і бажань. Буддизм виходить із того, що "всі зумовлені речі миттєві", а отже усвідомлення їх миттєвості — шлях, що веде до припинення страждання. "При­пинення ж страждання називається звільненням (мокша)" [1, с 139]. Навіть любов і співчуття небажані, оскільки спонука­ють до діяльності. Уникання бажань — спосіб звільнення від страждань. "Приборкай очі, щоб не спокуситися спокусливими речами, приборкай вуха, язик і тіло, приборкай мову, розум, при­боркай усе" [3, с 283—284]. Непротиставлення злу розглядається як шлях приборкання пристрастей.

Серед етичних теорій Давньої Індії вирізняється оптимістич­ним, радісним, життєстверджуючим началом етичне вчення чарвака (VI ст. до н. е.). У ньому заперечується моральний аске­тизм, уникання радощів життя. Піддається сумніву існування потойбічного світу та безсмертя душі. Заперечення презирства До життя супроводжується утвердженням його мети: звільнен­ня від страждань та прагнення одержати задоволення від жит­тя. "Єдиний смисл життя людини полягає в задоволеннях, що їх дають чуттєві насолоди. І не слід відкидати їх на тій підставі, що насолоди завжди пов´язані зі стражданнями. В нашій владі використовувати найбільше число задоволень і уникнути неми­нуче супутнього їм страждання" [1, с 166].

Багатство тенденцій у розвитку етики засвідчує зростаюче багатство напрямків пошуку сенсу життя на шляхах доброчес­ності.