5.Вплив едафону на грунтоутворення.

Грунтові тварини сприяють збільшенню багатства грунтової мікрофлори та прискорюють мікробний розпад речовин. В результаті змінюється хімізм та гідротермічний режим грунту.

Так мурахи, що влаштовують гнізда у грунті, здатні за 8-10 років перемішати шар землі товщиною 15см. Деякі види бразильських мурах влаштовують мурашники до 30м довжиною, 6м шириною і до 0,5м висотою. Їх підземні ходи проникають на глибину 4м.

У напівпустельних та пустельних районах великий вплив на грунтоутворення справляють терміти. Виносячи на поверхню соленості, вони сприяють засоленню грунтів. Тому термітники або позбавлені рослинності, або заселені галофітами.

Копальна активність гризунів також важлива для грунтоутворення. Так нори сурків досягають 6м глибини. Хоча в основному не більше 1-2м.

Піщанки збільшують вміст органічних речовин в грунті створюючи запаси рослинної їжі. Величина таких запасів іноді досягає 50кг і протягом зими використовується лише їх частина.

Тварини можуть впливати на грунти і іншим чином. Випасання копитних призводить до витоптування рослин, знищення підстилки, ущільнення верхніх горизонтів грунту та руйнування його структури, це супроводжується змінами аерацій в бік погіршення, порушенням температурних умов, зменшеням вологопоглинання і збільшенням поверхневого стоку. Внаслідок цього починають переважати висхідні потоки грунтових розчинів і в посушливі періоди значно посилюється випаровування, що призводить до засолення грунтів. На таких місцях з'являється рослинність, властива більш сухим зонам і супутня їй фауна. По таких територіях, які часто утворюються поблизу поселень та вздовж доріг, здійснюється просування на північ степових і пустельних видів. Так розселяються в північному напрямку тушканчики, ховрахи, хом'яки.

Живі організми як середовище існування.

Використання одними живими організмами інших в якості середовища існування – дуже древнє та поширене в природі явище. Навіть прокаріотичні організми (бактерії, актиноміцети, ціанобактерії) використовували з цією метою (Bolellovibrio внутрішньоклітинні паразити бактерії). Практично всі багатоклітинні організми мають внутрішніх мешканців. Чим вищий рівень організації живлення, чим більш диференційовані їх тканини та органи, тим різноманітніші умови вони можуть надавати своїм мешканцям. З іншого боку здатність використовувати інші організмами як середовище існування зменшується з ускладненням організації. Отже, паразитів найбільше серед мікроорганізмів і відносно примітивних багатоклітинних. 1) Одна із найголовніших переваг паразитів – наявність великої кількості доступного корму (вміст клітин, тканини тіла, вміст кишечника живителя). Там де дозволяє простір (кишечник хребетних) паразити можуть досягти значних розмірів порівняно з вільноживучими родичами (свинячий солітер ─ 8-12м, вільноживучі плоскі черви не більше 60 см). Необмежені харчові ресурси є умовою здатності до інтенсивного розмноження, яке забезпечує ймовірність зараження інших живителів.

2)Важлива екологічна перевага ─ захищення від безпосереднього впливу зовнішнього середовища (відсутні загроза висихання, різні коливання температур, зміни сольового режиму та ін.). Вище згадані особливості роблять зайвою складну диференціацію тіла, тому чимало внутрішніх паразитів та симбіонтів. Характеризуються вторинним спрощенням будови.

Вихід у зовнішнє середовище є небезпечним для паразитів, тому на тих стадіях життєвого циклу, які проходять за межами організму живителя у них розвиваються захисні пристосування, що дозволяють пережити цей критичний період.

Основні екологічні труднощі в житті паразитів ─ обмеженість життєвого простору, незадовільний кисневий режим, складність поширення від однієї особини живителя до іншої, а також захисні реакції організму живлення проти паразитів.

Живі організми не лише піддаються впливам збоку паразитів і симбіонтів, але й енергійно реагують на них. Здатність чинити опір паразитам отримала назву активного імунітету.

Здорові особини рослин і тварин часто мають дієві захисні пристосування, що не дозволяють проникати в них патогенним організмам. Ослаблені особини втрачають таку здатність.

У ряді випадків організм живителя відповідає на вторгнення паразита розростанням оточуючих його тканин. Утворюється капсула, що ізолює паразита. У тварин такі утвори називаються зооцецидіями, а у рослин ─ галати. Іноді така ізоляція призводить до загибелі паразита. Однак частіше їх захисна роль обмежується локалізацією паразита в певній ділянці тіла живителя, а самі паразити використовують їх як додаткові захисні утвори.

Середовище існування паразитів обмежена як в часі (життя живителя), так і в просторі. Основні адаптації спрямовані на поширення в цьому середовищі та передачу від одного живителя іншому. Найважливіші серед них ─ підвищення здатності до розмноження, вироблення складних життевих циклів, використання перенощиків та проміжних живителів.

В ряді випадків паразити самі стають середовищем існування інших видів ─ виникає явище гіперпаразитизму. Наприклад, багатоядерні опаліти, що живуть в амфібіях, самі бувають іноді на 100% заражені амебами, що розмножуються в середині їх клітин. В свою чергу амеби можуть ушкоджуватись грибком з роду Spheerita.

Велика кількість паразитів мешкає не в середині, а на поверхні тіла живителя ─ ектопаразити. Останній в цьому випадку виступає лише як частина зовнішнього середовища паразита, постачаючи йому їжу, надаючи притулок, трансформуючи мікроклімат. Зв'язок ектопаразита з живителем може бути постійним або тимчасовим. Важливе завдання ектопаразита ─ втриматись на тілі господаря (присоски, гачки, китички і т.д.).