3. Трипільська культура

Найяскравішою археологічною культурою енеоліту була трипільська культура (IV – III тис. до н.е.). Її назва походить від села Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойко в 1893 році був знайдений перший пам'ятник цієї культури. Ареал розповсюдження трипільської культури поширюється на територію України, Молдову, Румунію (тільки в Україні знайдено більше 1000 трипільських пам'ятників).

Трипільська культура багатогранна і унікальна. Її характерними рисами в економічній сфері були зернове землеробство (трипільці – перші землероби в Східній Європі); поступове витіснення мотики ралом; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і кременевих; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; збереження великої сім'ї, яка складалася з декількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту – будівництво великих глиняних споруд, створення гігантських протоміст з населенням майже 15 – 20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50 – 100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, який наносився жовтою, червоною і чорною фарбами; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізація їх в символи добробуту і благополуччя – зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Свої будинки вони споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Приміщення звичайно розділялося на 2 – 4 кімнати.

Одним з якнайкращих проявів матеріального і культурного розвитку трипільців були їх керамічні вироби.

Особливий розвиток одержала пластика. Вони виліплювали з глини статуетки, фігурки тварин, моделі жител, вівтарів.

Будучи своєрідною зв'язуючою ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура по рівню свого розвитку наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії і Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу, обумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців племен скотарств привели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості.

Окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці і т.д.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

4. М.С. Грушевський

Михайло Сергійович Грушевський народився у вересні 1866 у Холмі (нині східна Польща). Виріс на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі

. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). В університеті працював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно золотої медалі.

1890—1894 — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».

1894—1914 — професор Львівського університету, голова НТШ, головний редактор «Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського Наукового Товариства.Працює над основним доробком життя - „Історією України-Руси”.Було видано в 10 томах 13 книгах.

На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбірська як українського сепаратиста і «мазепинця». Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.

4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.

29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

Після падіння Центральної Ради Грушевський деякий час (у лютому — березні 1919 року) перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-XVIII століттях..Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924—1931 роках очолював історичні установи ВУАН.

Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «грiхiв», які посипалися на вченого.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане. Грушевський помер.

Миха́йла Сергі́йовича Груше́вського ми пам’ятаємо сьогодні як видатного українського історика, організатора української науки, політичного діяча і публіциста, голову Центральної Ради (1917—1918), академіка, автора понад 2000 наукових праць.