3 Авторитарний режим.
Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів.
Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.
На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:
(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;
(2) наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;
(3) здійсненням управління, як правило, централізовано;
(4) використанням насильства і позасудових методів примусу людей;
(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;
(6) дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.
Авторитарний режим може бути двох видів:
• революційний — спрямив. на зміну типу сусп.-політ. розвитку;
• стабілізаційний — орієнт. на збереж. існ-го сусп.-політ. ладу.
Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер.
4. Аналітична модель «поле політики».
Польський вчений А. Боднар запропонував схему-модель, яка дає візуально-логічне уявлення про творчі чинники політики, як їх комплексне похідне.
Поле політики являє собою сукупність соціальних відносин, через які і на основі яких виникає сфера політичного життя суспільства. Поле політики - це той простір, на який вона поширюється. Цей простір має два типи виміру: територіальний і функціональний. Перший обкреслено границями країни, другий - сферою дій, прийнятих політичних рішень. При цьому в "поле політики" входять практично всі області суспільної життєдіяльності: економіка, ідеологія, культура і т.д.
Політика (Р) реалізує потреби соц. груп у зв’язках і є результатом впливу сусп. структур, що породжують с-ми цінностей (Р2-Р3), сусп.-екон ситуації т її відображення в буденному сприйнятті умов життя (Р1-Р2), сусп. свідомості та її впливу на сприйняття ідеолог структур (Р4-Р3), сусп. свідомості та її впливу на сприйняття екон. структур (Р4-Р1),сусп. позаек. структур на економічні (Р2-Р1). Політика як сфера діяльності, що організаційно планує життєдіяльність соц.. мас, справляє і зворотній вплив на середовище, яке її обумовлює: Р1 – політика є виразом економ інтересів різн. соц груп, Р2 – політика виражає потреби соц.груп у зв’язках та інтересах, Р3 – критерії оцінки циї потреб визн через ідеологічні цінності соц. груп, Р4 – політика зумовлює і сама зумовлена сукупнм змістом сусп. свідомості.
