- •Умови мінімізації збитків конкурентною фірмою. Пропозиція конкурентної фірми.
- •Конкурентна стратегія фірми у довгому періоді. Довгострокова рівновага
- •Монополія. Види монополії. Чиста монополія, особливості визначення ціни та обсягів виробництва
- •Монопольна влада, показники, що її вимірюють. Соціальна ціна монополії. Антимонопольне законодавство
- •Монополістична конкуренція. Монополістична фірма в стані рівноваги (короткий, довгий періоди)
- •Олігополія, її сутність, ознаки, основні моделі олігопольного ціноутворення.
- •Ринок ресурсів, попит на фактори виробництва, його похідний характер
- •Ціноутворення на ринках ресурсів, його значення. Функціональний розподіл доходів
- •Попит на ресурси, нецінові детермінанти попиту на ресурси. Еластичність попиту на ресурси
- •Ринок праці. Обґрунтування рішення про найм, попит на працю. Пропозиція праці
- •Конкурентний та монопсонічний ринки праці
- •Роль профспілок на ринку праці. Двостороння монополія на ринку праці
- •Номінальна та реальна зарплата, її диференціація
- •Інвестиційний попит на капітал. Пропозиція капіталу. Номінальна та реальна ставка відсотку
- •Дисконтування та прийняття фірмою інвестиційного рішення
- •Ринок природних ресурсів ( землі ). Рента. Ціна землі
- •Функціональний та особистий розподіл доходів. Нерівність у розподілі доходів. Крива Лоренца
Монополістична конкуренція. Монополістична фірма в стані рівноваги (короткий, довгий періоди)
Монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію тим, що теж передбачає наявність множини дрібних фірм, а також легкість входу і виходу. Проте в цьому випадку продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад, одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих умов для продажу й оновлення продукції.
Еластичність кривої попиту підприємства, що функціонує в умовах монополістичної конкуренції, буде залежати від кількості його конкурентів та ступеня диференціації продукції, що ним виробляється. Чим більша кількість конкурентів та слабша диференціація продукції, тим більш еластичною буде крива попиту. Тобто, монополістична конкуренція, в такому випадку, наближатиметься до досконалої конкуренції. Якщо ж кількість конкурентів мала, а глибина диференціації значна, то крива попиту буде мати менш еластичний вигляд, що робить її схожою на криву попиту підприємства, що працює на монопольному ринку.
Крива попиту для ринку монополістичної конкуренції буде мати спадний характер (при незначному куті нахилу), тому, подібно до монопольного ринку, крива граничної виручки завжди лежатиме нижче від неї. Отже, підприємство в умовах монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати прибуток або мінімізувати збиток, виготовляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і граничної виручки.
Фірма здійснює випуск продукції який відповідає точці Е. У даній точці МИ. = МС. При обсязі випуску (}, і ціні Р, фірма одержує прибуток на одиницю продукції, що дорівнює відрізку АВ. Загальна величина економічного прибутку дорівнює площі АВАТС,Р, (рис. 12.1).
Фірма отримуватиме економічний прибуток, якщо крива її попиту перетинає криву середніх витрат.
Якщо ж вона проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але вище, ніж крива середніх змінних витрат, то підприємство вирішує проблему мінімізації збитків. Тобто виробництво збиткове, але виручка покриває змінні витрати і частково постійні витрати.
Зупинка виробництва в такій ситуації призведе до збитків, що дорівнюватимуть постійним витратам.
Якщо крива попиту пройде навіть нижче, ніж крива середніх змінних витрат, то фірма зупинить виробництво, бо не окуповуються навіть змінні витрати, не кажучи вже за постійні.
Якщо будь-яка фірма одержує економічний прибуток, то на цей ринок у довгостроковому періоді будуть виходити нові фірми, які зменшать попит на продукцію окремої фірми й обмежуватимуть її граничну виручку (МЯ) (рис. 12.2).
Тому галузь знаходиться у стані рівноваги тоді, коли ціна на товар встановлюється на рівні середніх витрат LAC. При довгостроковій рівновазі криві попиту і криві витрат не перетинаються, а мають лише одну спільну точку, тобто:
Р = LAC.
Вільний вхід до галузі не дозволяє фірмам отримувати в довгостроковому періоді економічний прибуток, а лише нормальний.
Олігополія, її сутність, ознаки, основні моделі олігопольного ціноутворення.
Олігополія належить до ринкових структур, які є найбільш поширеними в сучасній економіці. Вона займає проміжне положення між досконалою конкуренцією і монополією, при цьому є ближчою до монополії.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. (2). Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.
Олігополістичний ринок характеризується певними ознаками.
По-перше, кількість фірм на ньому незначна, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють всю або переважну частину певних товарів.
По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції.
По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої увійти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що не дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Термін "олігополія" характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами. .
До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.
Перешкодою вступу на ринок новим конкурентам є і збільшення сортності, кількості марок та моделей товару. Чим їх більше, тим важче потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація потребує значних затрат.
Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперниками за умови прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, або ж — як іншу крайність — боротись один з одним аж до повного знищення. Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни — поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники всі до одного ніякого виграшу не одержують.
Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спокушаються вступити між собою у співробітництво для встановлення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибуток. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників. Це, в свою чергу, визначає специфіку кривої попиту на продукцію фірмолігополістів.
Модель ламаної кривої попиту
Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(PE, QE).Теорія « ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D1 на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний. При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D2 у цьому випадку високоеластичний ( мал. 59. ).
Мал. 59. Ламана крива попиту.
Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізківВЕ і EF ( мал. 59 ). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC , що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR1 (при Q>QE ) і MR2(при Q<QE ); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК .
Використання правила граничного випуску, MR=MC , при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС1 до МС2 не призводить ні до змін обсягу QE ,, ні до змін ціни PE(через існування вертикального розриву на криву граничного доходу). Так само як і теорія Курно, теорія « ламаної кривої попиту» проста й оригінальна. Її припущення про те, як монополісти реагують на дії своїх конкурентів, більш правдоподібно, ніж припущення Курно. Але теорія «ламаної кривої попиту» також має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст може протистояти зміні установленої ціни один раз, вона не відповідає на запитання про те, як визначається первісний рівень цієї ціни.
