15.Шлюб і умови його укладання

Шлюбом в Україні визнається юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки з метою утворення сім’ї. Шлюб укладається у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в орган реєстрації актів громадянського стану (РАГС). На прохання осіб, які одружуються, цей строк при наявності поважних причин може бути скорочений органом РАГСу.

Для укладення шлюбу необхідні такі умови:

- взаємна згода осіб, які одружуються;

- взаємна обізнаність про стан здоров’я один одного;

- досягнення ними шлюбного віку (в Україні – 18 років для чоловіків та жінок). Виконавчі органи місцевих рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.

Не допускається укладення шлюбу:

- між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій висхідній і нисхідній лінії, між повнорід-ними і неповнорідними братами й сестрами, між усиновителями й усиновленими;

- між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства.

16. Підстави спадкування

- за заповітом

- за законом

Заповіт повинен відповідати загальним правилам щодо дійсності правочину, а саме:

1) заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;

2) зміст заповіту не повинен суперечити закону;

3) зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;

4) заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі;

5) умови заповіту повинні бути здійсненними.

Як цивільно-правовий правочин заповіт характеризується і цілою низкою специфічних ознак.

По-перше, заповіт - це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту.

По-друге, особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов´язаний з особистістю заповідача, що виключає його складання за допомогою представника чи довірителя.

По-третє, заповіт - розпорядження на випадок смерті заповідача, тобто безпосередньо правові наслідки, які пов´язані з реалізацією його волі, настануть лише за умови смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт навіть, якщо їм відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.

Спадкування за законом відбувається у таких випадках:

· померла особа (спадкодавець) не склала заповіту;

· спадкодавець скасував раніше складений заповіт і не залишив нового;

· у заповіті не зазначено все майно, яке належало цій особі (тоді спадкування за законом застосовується лише до того майна, якого нема у заповіті);

· заповіт в судовому порядку визнано недійсним;

· спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, а інших він не призначив;

· спадкоємці за заповітом усунуті від права спадкування;

Перша черга – діти, чоловік/дружина та батьки. Друга черга - рідні брати та сестри, баба та дід.

Третя черга – рідні дядько та тітка.

Четверта черга – ті, хто проживав з померлим однією сім’єю не менше п’яти років до відкриття спадщини.

П’ята черга – інші родичі до шостого ступеня споріднення, а також утриманці, які не були членами сім’ї спадкодавця.

Спадкування за правом представлення.

Деколи трапляються такі випадки, коли особа (спадкоємець за законом не залежно від черги) помирає ще до моменту відкриття спадщини. В такому випадку інша особа заступає її місце та успадковує те, що належало б померлому спадкоємцю. Спадкування за правом представлення можливе за таких умов:

• спадкодавець не склав заповіт;

• спадкоємець за законом помер до відкриття спадщини, тобто до дня смерті спадкодавця або одночасно з ним;

• спадкоємець, якого представляють, за життя не був усунутий від права спадкування.