53. Правове регулювання посередницьких, а тому числі агентських відносин в сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 Господарського кодексу України, комерційним по­середництвом (агентською діяльністю) є підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Система нормативно-правових актів, що регулюють комерційне посередни­цтво (агентську діяльність у сфері господарювання), включає:

Господарський кодекс України, в якому глава 31 присвячена комерційному посередництву (ст. 295 - закріплює поняття та низку ознак агентської діяль­ності; ст. 296 - визначає підстави виникнення агентських відносин; ст. 297 - встановлює вимоги щодо предмета агентського договору; ст. 298 - покладає на агента обов'язок повідомити суб'єкта, котрого він представляє, про кож­ний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду, а також наслідки невиконання такого обов'язку; ст. 299 містить положення про два види агентських відносин - немонопольні та монопольні; ст. 300 - закріплює принцип особистого ви­конання агентом дій, щодо яких він має повноваження від принципала; ст. 301- визначає порядок взаєморозрахунків в агентських відносинах; ст. 302 - фіксує обов'язок агента зберігати конфіденційну інформацію, ст. 303 - містить положення щодо основних засад відповідальності за невиконання (неналежне виконання) умов агентського договору; ст. 304 - визначає, в яких випадках може мати місце припинення агентського договору; ст. 305 - основні нормативно-правові акти, що регулюють агентські відносини: Гос­подарський кодекс України; спеціальні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК, що визначають особливість комерційного посередництва в окремих галузях господарювання; положення Цивільного кодексу України щодо договору доручення, які застосовуються щодо агентських відносин, не врегульованих ГК і спеціальними нормативно-правовими актами;

Цивільний кодекс України: положення щодо договору доручення (глава 68), які застосовуються на субсидіарних засадах;

спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливість комерцій­ного посередництва в окремих галузях господарювання:

у сфері страхування: Закон України від 16.03.1996 р. «Про страхування»; постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками»; у сфері банківської діяльності: Закон України від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність»; постанова Правління Національного банку України від 12.08.2008 р. № 241«Про розрахунки за послуги з міжнародних авіаперевезень»; постанова Правління Національного банку України від 12.12.2002 р. № 502 «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»;

у сфері транспорту: Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. (ст. 42, пункти 17,19); Закон України від 20.02.2003 р. «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації»; Інструкція про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затв. наказом Міністерства транспорту України 31.05.2000 р. № 276, Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають агентські послуги з про­дажу авіаційних перевезень на території України, затв. наказом Державної служ­би України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації 30.12.2004 № 255;

у сфері приватизації: Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» визначає серед учасників приватизації таких осіб, як посередники (статті 6, 9); постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р. № 1320 «Про забез­печення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках» (регулює договірні відносини між агентом - фі­нансовою установою та Фондом державного майна України в процесі продажу акцій відритих акціонерних товариств, що належать державі); наказ Фонду державного майна України від 31.07.2001 р. № 1378 «Про затвер­дження Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з роз­міщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фінансових ринках»;

у сфері спільного інвестування:

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоратив­ні інвестиційні фонди); рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.01.2003 р. № 3 «Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування» (визначає особли­вості здійснення комерційного посередництва агентом з розміщення та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування та вимог щодо нього: наявність статусу торговця цінними паперами, ліцензії на здійснення професійної діяльнос­ті на ринку цінних паперів, договірних відносин з компанією з управління актива­ми ICI про надання послуг з розміщення та викупу цінних паперів ICI);

у сфері туризму: спільний наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та під­приємництва, та Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 р. № 111/55 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності».

Система правового регулювання цих відносин містить міжнародні універсальні конвенції, акти ЄС та Міжнародної торговельної палати (МТП), зокрема такі, як: Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів, підписана 17 лютого 1983 p. у Женеві як додаток до Віденської кон­венції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: застосовується у разі, якщо принципал і третя особа належать до різних держав, а агент упо­вноважений принципалом на укладення договорів купівлі-продажу товарів; Гаазька конвенція про право від 14 березня 1978 p.: закріплює - як загальне правило - принцип: пріоритет погодженого сторонами права, що застосо­вується в міжнародних агентських відносинах, а у разі відсутності такого погодження - правила визначення національного застосовуваного права; Директива Ради ЄС від 18 грудня 1986 р. № 86/653, яка поширюється пе­реважно на незалежних агентів і, відповідно, закріплює поняття: а) неза­лежного комерційного агента як незалежного посередника, наділеного по­вноваженнями щодо обговорення умов купівлі та продажу товарів від імені іншої особи (принципала) чи обговорює та укладає такі угоди від імені та в інтересах принципала; б) агентського договору як договору, спрямованого на здійснення агентом як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних відносин між принципалом і третьою осо­бою, а також (в) передбачає, що агент, як правило, діє від імені принципала, хоча і припускається можливість вчинення агентом дій від власного імені - незалежно від вказівки на існування принципала, проте за умови, що він діє в інтересах принципала;Директива 2004/39/ ЄС Європейського парламенту та Ради від 21 квітня 2004 р. щодо ринків фінансових інструментів визначає обов'язки інвести­ційної фірми при призначенні прикріплених агентів дл^ цілей рекламуван­ня послуг цієї фірми, здійснення запитів щодо бізнесу або отримання на­казів від клієнтів або потенційних клієнтів та їх передачі, розміщення фі­нансових інструментів і надання консультацій стосовно таких фінансових інструментів та послуг, що пропонуються інвестиційною фірмою; акти МТП: Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП, лис­топад 1991 р.), Вказівки МТП щодо складання комерційних агентських контр­актів (публікація МТП 1983 р.), Коментар до Типового комерційного агент­ського контракту Міжнародної торговельної палати (публікація № 512); та ін.