53. Особливості тактики допиту неповнолітніх.

Особенности тактики допроса несовершеннолетних свидете­лей, потерпевших, подозреваемых, обвиняемых обусловлены в значительной степени особенностями  психики несовершеннолетних: повышенной внушаемостью и самовнушаемостью, склонностью к фантазированию, высокой эмоциональностью, неустойчивостью поведения, а также незна­чительным жизненным опытом или вообще отсутствием его, что нередко приводит к неправильной оценке ими расследуемого события в целом или отдельных его обстоятельств.

При подготовке к допросу следователь должен обратить особое внимание на выяснение степени развития ре­бенка или подростка, влияния на него взрослых, особенности ха­рактера. От этого в первую очередь зависит выбор места допроса. Детей младшего возраста целесообразно допрашивать в привычной для них обстановке: в школе, детском учреждении, иногда у них дома, чтобы официальная обстановка кабинета следователя не ско­вывала и не путала их, не действовала на них подавляюще. Для не­совершеннолетних в возрасте 15—17 лет официальная обстановка места допроса играет противоположную роль: проникаясь чувством ответственности, они скорее дадут правдивые показания.

Учитывая быструю утомляемость ребенка, его неспособность сосредоточивать долгое время внимание на одном объекте, допрос не следует затягивать, либо необходимо устраивать перерывы.

Основным средством изобличения малолетних во лжи служат приемы эмоционального воздействия, ибо средства логического убеждения иногда оказываются малоэффективными как вследст­вие непонимания допрашиваемым самого факта изобличения, так и вследствие духа противоречия, свойственного детям и приводящего к упрямому повторению явно бессмысленной лжи.

Эффективным может оказаться и повторный допрос, позво­ляющий обнаружить признаки внушения или фантазирования.

54. Поняття, завдання, види і об’єкти пред’явлення для впізнання.

Пред’явленнядлявпізнання — слідчадія, щополягаєвпред’явленнісвідковічиіншійособіоб’єктів, яківониспостерігалираніше, зметоювстановленняїхтотожностіабогруповоїналежності.

Одночасно ця дія передбачає показ певних об’єктів в умовах, що дозволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об’єктів, сприйнятих особою і збережених в її пам’яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред’явленого об’єкта, порівнює та співставляє їх із збереженими в пам’яті й доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об’єкта.

Пред’явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення тотожності або групової належності має елементи психологічної діяльності, базуючись на здатності людської психіки не тільки фіксувати, а й зберігати в пам’яті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об’єкти з групи подібних. З цих позицій пред’явлення для впізнання характеризується двома процесами — фіксуючим і впізнавальним: до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу певного об’єкта, а до впізнавального — використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності. Свідчення про тотожність або групову належність є по суті висновком, який ґрунтується на уявному аналізі, синтезі й порівнянні ознак. Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред’явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків за умов точного дотримання процесуального порядку пред’явлення для впізнання.

Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуальних способів встановлення тотожності об’єктів (наприклад, під час оперативно-розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб’єкта, якого спостерігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших суб’єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке пред’явлення переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є доказами у справі і виконують роль орієнтуючих відомостей.

Об’єктами пред’явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи), предмети, тварини.