Перехідні та неперхідні дієслова

Перехідні дієслова означають дію, яка спрямовується (переходить) на певний предмет, названий іменником або займенником у Зн. в. без прийменника: виконати (виконую, виконай та Ін.) — що? — вправу; зустріти (зустрів, зустрів би та ін.) — кого? — друзів; прочитати (прочитає, прочитала) — що? — повість.

Якщо присудок у реченні вживається із заперечною часткою не, іменник ставиться не у знахідному, а в родовому відмінку: не виконав вправи, не прочитала повісті.

Додаток у Р. в., залежний від перехідного дієслова, ставиться й тоді, коли він означає частину від цілого: хворому подали води.

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка на інший предмет не переходить, і, отже, не вимагають залежного іменника у Зн. в. без прийменника: гуляти парком, думати про канікули, гратися на подвір'ї.

Дієслова, які закінчуються суфіксом -ся, навіть ті, що утворилися від перехідних, є неперехідними: усміхатися, купатися, оглянутися.

Часи дієслова

Минулий час означає дію, що відбулася до моменту розповіді про неї. Дієслова минулого часу можуть мати і доконаний (що зробив? повторив), і недоконаний (що робив? повторював) вид.

Дієслова минулого часу змінюються за числами (читала, читали), а в однині — за родами (читав, читала, читало).

Дієслова минулого часу утворюють від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -ти.) додаванням суфіксів — для чоловічого роду -в-, для жіночого і середнього родів та множини -л     і закінчень — для жіночого роду — -а, для середнього -о, для множини -й (у формі чоловічого роду закінчення нульове): повідомити - повідомив, повідомили, повідомила, повідомило.

У дієсловах, основа яких закінчується на приголосний звук (побігти), у формі минулого часу чоловічого роду суфікс не додається (побіг). Водночас у коренях можуть відбуватися чергування голосних звуків (нести — ніс).

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент розповіді про неї. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконаний вид. Змінюються вони за особами і числами. Утворюються форми теперішнього часу від основи теперішнього часу, яку одержуємо, відкидаючи закінчення 3-ої особи множини:

Особові форми утворюються за допомогою закінчень: 1 особа однини —    -у (-ю); 2 особа однини —    -еш (-єні), -иш (-їш); 3 особа однини – - е (-є), -ить (-їть);

1 Особа множини – - емо (-ємо), -гімо (-їмо); 2 особа множини – -ете (-єте), -ите (-їте).

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (розгляну) і дві недоконаного — просту (розглядатиму) і складену (буду розглядати).

Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами і числами.

Дієслова майбутнього часу доконаного виду змінюються так само, як дієслова теперішнього часу: зігну, зігнеш, зігне, зігнемо, зігнете, зігнуть; засію, засієш, засіє, засіємо, засієте, засіють.

Проста форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється додаванням до інфінітива суфікса -м- та особових закінчень: знатим[у], знатим[емо], знатим[еш], знатим[емо], знатим[ете], знатим[уть].

Складена форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється від інфінітива та допоміжного дієслова бути, яке набуває особових форм: буду відповідати, будеш відповідати, буде відповідати, будемо відповідати, будете відповідати, будуть відповідати.Допоміжне дієслово завжди стоїть перед інфінітивом і пишеться окремо. Інфінітивна частина складеної форми не змінюється.

ДІЄВІДМІНИ

Ви помітили, що між особовими формами різних дієслів є відмінності. Наприклад: ти пишеш, але ти кричиш, ти стоїш. Зумовлено це тим, що всі дієслова поділяються на дві дієвідміни — першу і другу.

Найлегше розрізняти дієвідміни за формою третьої особи множини теперішнього часу: закінчення -уть (-ють) визначає належність до першої дієвідміни (бережуть, знають), а закінчення -ать (-ять) — до другої (кричать, стоять).

Можна орієнтуватися і на неозначену форму дієслова. Краще почати зі з'ясування того, чи належить дієслово до другої дієвідміни, оскільки вказівок на це небагато.

До другої дієвідміни належать дієслова:

• основа інфінітива яких закінчується на -й-, -і- (-Ї-), що випадають в особових формах: любити — люблю; горіти — горю, гориш; кроїти  — кроять;

• основа інфінітива яких закінчується на -а- після шиплячого звука та -й-, який також в особових формах не зберігається: кричати — кричить; держати — держимо; стояти — стоїте;

• бігти, спати, вчити.

Усі інші дієслова належать до першої дієвідміни. А саме:

• з односкладовою основою інфінітива, що закінчується на голосний звук: бити - б'ють, жати — жнуть, але: сплять, вчать;

• з основою інфінітива на -і-, що зберігається в інших формах: біліти – біліє, біліють;

• з основою інфінітива на -а-, тільки не після шиплячих та [й]:думати — думають, писати – пишуть;

• з основою інфінітива на -а- після шиплячих, якщо цей звук зберігається в особових формах: бажати — бажають, мішати — мішають;

• з основами інфінітива, в яких є суфікси -ува- (-юва-), -ну-: малювати, — малюють, корчувати — корчують, стукнути — стукнуть;

• з основами на -оро-, -оло-:полоти — полють, молоти — мелють;

• з основами інфінітива на приголосний звук: пекти — печуть,везти — везуть, але: бігти — біжать;

• слова ревіти, іржати, хотіти.

Різниця в особових закінченнях полягає в тому, що дієслова першої дієвідміни у 2-ій і 3-ій особах однини, в 1-ій і 2-ій особах множини мають звук [е] (букви е або є), а дієслова другої дієвідміни — звуки [й] або [і] (букви й або г): миєш, миє, миємо, миєте — клеїш., клеїть, клеїмо, клеїте; хочеш, хоче, хочемо, хочете — стежиш,, стежить, стежимо, стежите.