5.Ярослав Мудрый и его Русская правда

Ярослав Мудрий більше відзначився своєю культурно–освітньою та законодавчою діяльністю. Він створив на Русі цілий ряд шкіл, бібліотеку, розгорнув активне будівництво. Київ перетворився на першокласну, за тих часів, європейську столицю, суперничав із Константинополем. За Ярослава Мудрого був прийнятий збірник законів "Руська правда". Давньоруське право стояло на сторожі інтересів князя та його адміністрації, дружинної знаті, пізніше – феодалів–землевласників. Разом із тим "Руська правда" утверджувала в судовій системі більш цивілізовані стосунки, обмежуючи кровну помсту, а в більш пізніх редакціях – взагалі її заборонила. «Руська Правда»: загальна характеристика документа Найбільшим пам'ятником давньоруського права й основним правовим документом Давньоруської держави був збірник правових норм, що отримав назву Руської Правди, що зберіг своє значення й у більш пізні періоди історії. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородський судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки російського, але і литовського права. До наших днів дійшло більше ста списків Руської Правди. Первісний текст Руської Правди на жаль до нас не дійшов. Перший текст був виявлений і підготовлений до друку відомим російським істориком В.Н. Татищевим у 1738 р. Назва пам'ятника відмінно від європейських традицій, де аналогічні збірники права одержували чисто юридичні заголовки - закон, законник. На Русі в цей час були відомі поняття «статут», «закон», «звичай», але документ позначений легально-моральним терміном «Правда». Він являє собою цілий комплекс юридичних документів XI - XII ст., Складовими частинами якого були Найдавніша Правда (близько 1015 р.), Правда Ярославичів (близько 1072 р.), Устав Мономаха (близько 1120-1130 рр..). Руська Правда в залежності від редакції підрозділяється на Коротку, Велику і Скорочену.

7. Визначте причини та охарактеризуйте козацько-селянські повстання кінця 16 - початку 17 ст. Під керівництвом Косинського та Наливайка?

20. Вкажіть причини, характер, учасників та основні етапи Визвольної війни українського народу 1648–1657 рр.

За польсько–литовської доби відбулися помітні якісні зрушення, з'явилися нові явища в економічній сфері. Якщо ще у XIV ст. переважала примітивна експлуатація великих природних багатств українських земель, оскільки домінували галузі, що базувалися на полюванні, — бобрівництво, сокільництво та інші види мисливства та ловецтва (шкурка бобра цінувалася більше, ніж мірка пшениці), то, починаючи з XV ст., ситуація змінюється. Спочатку в Західній Європі підвищуються ціни на худобу, що викликало її інтенсивний експорт. На ярмарках у Львові, Луцьку та інших містах волів продавали тисячами, потім вони потрапляли далі на Захід. Дійшло до того, що у цей час саме воли почали певною мірою заміняти гроші.

Еволюція феодальних відносин зумовила в XIV—XVI ст. зростання великого феодального землеволодіння, причому не тільки князівського, а й боярського. Цей процес був досить динамічним: так, якщо наприкінці XIV ст. в українських землях налічувалося лише кілька десятків великих феодальних латифундій, то вже в першій половині XVI ст. крупними землевласниками були понад сто магнатських родин, а також тисячі шляхтичів. Основними джерелами такого зростання великого феодального землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення феодалами общинних земель, купівля маєтків у інших власників, освоєння нових земель. Більша частина земель була зосереджена в руках великих магнатів. Це зумовило широкомасштабний наступ феодалів на територію та права селянських общин. Тиск виявлявся в привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх старост та намісників, обмеженні та ліквідації копних (громадських) судів тощо. Внаслідок цього в середині XVI ст. вільних общинних земель в Україні практично не лишилося.

Кількісне зростання феодального землеволодіння супроводжувалося якісними змінами у формах організації праці. У XIV—XVI ст. прогресував розвиток товарно–грошових відносин, бурхливо зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов, намагаючись адекватно реагувати на потреби внутрішнього і зовнішнього ринку, феодали перетворили свої земельні володіння на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян, були орієнтовані на товарно–грошові відносини, хоча і зберігали значні риси натурального господарства.

За польсько–литовської доби поглибився суспільний поділ праці, активізувалася урбанізація.

Українські землі знову потрапляють на орбіту активних торговельних відносин. Після падіння Константинополя активізувався експорт зерна в Західну Європу, крім того, через Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом. На українському ґрунті з XV ст. дедалі більше приживаються елементи нової торговельної культури — набуває поширення продаж товарів у кредит, під заставу, укладаються торгові контракти, з'являються векселі, зароджується іпотечна система (земля здавалася під заставу).

Зрушення в економіці XIV—XVI ст. були тісно пов'язані з соціальними процесами. В соціальній сфері українських земель активно формувалися станова організація суспільства на підставі юридичне визнаних прав, привілеїв та обов'язків. Поділ на стани, що існував паралельно етнічному та релігійному, започаткував ще одну площину суспільної стратифікації, став важливим чинником у процесі самовизначення та самоідентифікації людини, тобто усвідомлення свого місця в суспільній структурі.

В період XIV—XVI ст. під впливом кардинальних зрушень у європейській торговельній кон'юнктурі відбулися масштабні зміни не тільки в техніці та технології господарювання, а й у сфері форм земельної власності та організації праці. Концентрація земель у руках феодалів, обезземелення селянства, посилення його феодальної залежності стали підґрунтям для формування фільваркової системи сільського господарства. Активна урбанізація зумовила появу нових суспільних явищ та тенденцій: поглиблення спеціалізації ремісництва; утворення цехів; виникнення перших зародків мануфактурного виробництва тощо.

У польсько–литовську добу відбуваються важливі процеси і в соціальній сфері: формуються шляхетський та міщанський стани; православне духовенство починає втрачати позиції і активно витісняється католицьким; різні категорії селян перетворюються на одну верству — кріпаків; виникає нова соціальна група — козацтво.