2. Особливості експозиції музею

Експозиція створена за тематичним принципом, її можна розокремити на декілька розділів, які дають уявлення про різні періоди і напрямки творчості митця: 1) пейзажі (всі порироку); 2) українська хата; 3) шевченкіана; 4) відтворення наслідків війни та післявоєнне відновлення; 5) натюрморти; 6) портрети; 7) мініатюри; 8) особисті речі художника, фотографії...

Експозиція скомпонована таким чином, щоб кожен твір гармонував із сусідніми, а кожен відділ доповнював інший. Якщо дивитися з початку експозиції, то домінують світлі фони мініатюр, зимових пейзажів, а якщо, навпаки, дивитись із кінця залу, то відкриваються чудові різнобарвні краєвиди рідної землі. Таким чином кожен твір привертає до себе увагу, не заважає споглядати сусідні твори і не губить поміж багатьма іншими. З іншого боку, гармонічне поєднання інших картин і цілих частин експозиції створює ту особливу, неповторну ауру, яка надихає глядача на спокійне споглядання і роздум, а відтак на відчуття власних творчих сил.

3. Характеристика творчої манери

Федір Зотикович Коновалюк - побратим Івана їжакевича, вони разом чимало зробили на ниві українського мистечтва. Можливо у тому промені слави старшого товариша, народного художника України, зоря Федора Коновалюка для багатьох учасників і, як не прикро це визначити, в тому числі і для фахівців яскраво не сяяла. Проте мистецтво Ф.З. Коновалюка високе і напрочуд багате за характером і тематикою. Його малярська техніка різноманітна: акварель ("Спас на Берестові"); перо, туш (обкладинка першого українського букваря 1925 року, ілюстрації до "Енеїди" Котляревського, "Кобзаря" Шевченка); гризайль соус (ілюстрації); станковий живопис. Серед творів - пейзаж, портрет, натюрморт, жанрові картини.

/•с

У своєму мистецтві Ф.З. Коновалюк подовжив і плідно розвинув традиції українських художників кінця 19 - початку 20 століття: О. Васильківського, П. Левченка, С. Світославського, І. Похитонова та інших. За витонченістю письма, за поетичністю сприйняття світу з глибоким проникненням у саму душу українського пейзажу, за майстерністю живопису, його дійсно можна поставити в один ряд з цими майстрами, а ще з Іваном

Похитоновим. Сам Федір Зотикович вважав: "Єдиний художник мав вплив на мене в галузі композиції і почасти й техніки - це Іван Ькакевич."

Проте Ф.З. Коновалюк виробив власний, неповторний, дивовижно тонкий стиль. Він відстоював традиції реалістично-демократичного мистецтва. Тональний живопис митця позначений справжньою гармонією кольорів, чуттям пленеру, м"якістю письма, відточеним рисунком, класичним уміннямм компонувати. Точною ритмічною градацією форм, увагою до деталей, багатством колірної палітри, реальністю розробки найтонших градацій світло­тіньового тону, максимальною лаконічністю Федір Зотикович розвинув і збагатив традицію свого вчителя. У Ф.З. Коновалюка був принцип односеансного малярства. Цей етюдний характер роботи міг перекриватися лише надзвичаи ною майстерністю, яка перетворила твір на завершену картину. Щирість вислову у мистецтві живопису Ф.З. Коновалюка поєд нується з чистотою, ясністю, прозорістю барв, а все це можливе лише тоді, коли твір виникає, як то кажуть, на одному ди ханні. Т.1. Мороз-Коновалюк згадує: "Кожна робота, навіть 90x70 см, виконувалась за один сеанс, одним подихом. Федір Зотикович пояснював, що і освітлення завтра буде не таке, і настрій зміниться. Отже, це одна з причин невеликих, але цілком закінчених творів, що передають настрій, стан природи, характер рослинного світу, особливості освітлення, фактуру." Будучи послідовним традиціоналістом, Ф.З. Коновалюк водночас завдяки неповторності, манері письма, образній сис темі, залишається співзвучний нашій добі. Дійсно, твори Коновалюка витримали випробування часом, зберегли свіжість і чарівну силу тому, що вони були продуктом не лише емоційного ставлення художника до свого покоління, але й результатом глибокого усвідомлення та розуміння того завдання, яке стояло перед ним. Сам художник сказав про це так: "Я пишу з дитинства історію, історію природи і культури України, її колиски Києва і навколишнього середовища. Треба відбити точно усю велич, красу, неповторну красу і велич нашої України, ну от і намагаюсь залишити казкові місячні ночі української хатки, вітряки і безмежні лани, Дніпрові кручі в первозданному вигляді, його далі, архітектуру місця (довоєнні роботи зникли під час окупації Києва). Неважливо який метраж картини. Важливо передати настрій, настрій і епоху, а це можна в односеансних роботах, бо змінюється освітлення, оточення, погода, та і власний внутрішній етюд, а це все хочеш не хочеш, а поза свідомістю відбивається на полотні.От я і роблю невеличкі, але завершені роботи, пишу поки не закінчу...

Вже нема тих хат під стріхою, рідко де знайдеш, але ж треба, щоб нащадки знали, яким було село, як затишно і любо у кожному куточку України, в моєму серці, хай же хоч цю маленьку краплину моєї праці, може, донесу до майбутніх людей, аби знати, що моя Батьківщина завжди була і є найкращою в світі. Ну а що до того, що я, так би мовити, не модний, то я, одверто кажучи, про моду не думав, до слави не прагнув. Мета - справжнє мистецтво і гімн природі

моєї Батьків щини, гімн народу, тому й портрети з народу, а не з верхівок." Таким чином Ф.З. Коновалюку були притаманні:

-віртуозне володіння фарбами і пензлем;

-м "якість барв;

-теплота колориту;

-щирість настрою і висловлювання;

-глибока поетичність;

-осягнення святая святих природи;

-така висота духовності, в якій відбите дивне поєднання духу із Всесвітом.

Народний світогляд, традиційність у кращому ЇЇ розумінні, високий професіоналізм - ось що визначальне у творчості Ф.З.Коновалюка.Він глибокий лірик, сила якого в задушевнос ті, щирості, безпосередності і гуманізмі. Його твори насичені поетичним змістом, перейняті великою правдою буття, вони без застереження є документом свого часу, відтворення образу землі і народу, з якого вийшов митець.