91. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні

Розвиток органів по розгляду трудових спорів в Україні в юридичній літературі колишнього СРСР завжди ототожнювався з розвитком правового регулювання в Росії. Зокрема, наголошувалось, що 29 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1917 р. був прийнятий декрет про восьмигодинний робочий день, 31 січня 1918 р. — декрет про створення місцевих і обласних бірж праці; 18 травня 1918 р. ліквідована стара фабрична інспекція і створена інспекція праці; 2 липня 1918 р. прийнята постанова про порядок затвердження колективних договорів, якою встановлювалося, що в колективному договорі повинні бути передбачені органи, що впроваджуватимуть договір в життя і контролюватимуть його виконання та розгляд трудових спорів, тощо.

До нормативних актів того часу, прийнятих в Україні, слід віднести постанову Народного комісаріату праці (НКП) України при Тимчасовому робітничо-селянському уряді, якою передбачалось, що спори про звільнення робітників і службовців повинні розглядати профспілки, скарги на рішення яких у триденний строк можуть бути подані до відділу праці.

29 січня 1919 р. НКП України опублікував звернення до всіх трудящих, в якому зазначав, що при виникненні конфліктів треба звертатись за сприянням до фабрично-заводських комітетів і професійних спілок і лише в разі неможливості розгляду у цих органах надсилати такі звернення до місцевих органів НКП.

Постановою РНК України від 28 травня 1919 р. було затверджено Положення про порядок розгляду справ, що виникають між робітниками і службовцями і наймачами на ґрунті виконання трудового договору. Цим Положенням збережено ті ж органи по розгляду трудових спорів, хоча й були внесені істотні зміни в порядок їх організації, встановлені норми, що регулювали порядок розгляду трудових справ.

15 травня 1922 р. уповноваженим НКП України було затверджено Положення про розціночно-конфліктні комісії (РКК), які здійснювали розгляд як розціночних, так і конфліктних питань на підприємствах та установах і організовувались з рівної кількості представників від адміністрації і профспілкової організації підприємства.

З прийняттям КЗпП України 1922 р. були внесені зміни в порядок розгляду трудових спорів. Примирне забезпечення розгляду спорів здійснювалось РКК, примирними камерами і третейськими судами, кожний з яких діяв на підставі окремого положення.

Примусовий порядок розгляду трудових спорів здійснювався особливими сесіями народних судів по трудових спорах. У зв'язку з цим РКК при НКП було ліквідовано.

РНК України постановою від 27 квітня 1923 р. затвердила Положення про примирні камери і третейські суди.Рішення РКК і примирних камер виконувалися добровільно, оскільки вони приймалися за погодженням сторін, тому вважалися такими, що мають силу договорів. Для визначення законності рішень примирних і третейських органів вони направлялись безпосередньо до суду. Народний суддя перевіряв їх законність і учиняв надпис, що мав силу виконавчого документу.Порядок розгляду трудових спорів, значна кількість конфліктів, великі строки для їх розгляду призводили до тривалих строків розгляду трудових спорів. Видатний вчений у галузі трудового права В. Догадов розробив і опублікував діаграму проходження трудових справ. Він показав, що в разі трудового спору від РНК до пленуму Верховного Суду РРФСР справа повинна була пройти через 24 органи.