Комплексне кваліфікаційне контрольне завдання 9

9.1. Охарактеризувати основні складові педагогічної діяльності викладача вищої школи.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Основний зміст діяльності вузівського викладача вбирає до себе виконання кількох функцій – навчальної, виховної, організаторської та дослідницької. Найбільш спеціфічним для викладача вищого закладу є сполучення педагогічної та наукової роботи. Дослідницька робота збагачує внутрішній світ викладача, розвиває його творчій потенціал, підносить науковий рівень його занять.

Усіх вузівських викладачів умовно можна розподілити на три групи: 1) викладачі з переважанням педагогічної спрямованості; 2) з переважанням дослідницької спрямованості і 3) з приблизно однаковим вираженням педагогічної та дослідницької спрямованості.

Професіоналізм викладача вуза в педагогічній діяльності виражається в умінні бачити і формулювати педагогічні задачі на основі аналізу педагогічних ситуацій та знаходити оптимальні способи їх рішення. Приймати рішення доводиться щоразу в новій ситуації, яка є своєрідною та швидко змінюється. Тому однією з найважливаіших характеристик педагогічної діяльності є її творчий характер.

Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, яка спрямована на організацію навчального процесу навчання відповідно до нормативних документів. Викладач визначає мету і завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв’язку з іншими дисциплінами.

З навчальною роботою тісно пов’язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення і вдосконалення. До неї входять: підготовка до лекційних, лабораторних, семінарських і практичних занять, навчальної практики; розроблення і підготовка до видання конспектів чи текстів лекцій, збірників вправ і задач, поточна робота по підвищенню кваліфікації (читання методичної, навчальної та наукової літератури) ; вивчення передового досвіду, рецензування конспектів лекцій, відвідування лекцій своїх колег, складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт, розроблення графіків самостійної роботи.

Важливою стороною діяльності педагога є також організаційно-методична робота: робота на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація практики, підготовка матеріалів до засідання кафедри, ради факультету, ради вищого навчального закладу тощо. Уся ця діяльність має поєднуватися з дослідницькою роботою, яка забагачує внутрішній світ, розвиває інтелектуальний та творчій потенціал , підвищує наукову кваліфікацію викладача.

2. Запропонувати схему аналізу лекційного заняття з фахового навчального курсу спеціальності „Соціальна робота”

Схема аналізу лекційного заняття

У відповідності з розкладом “___” ______________ 200 року проведено лекцію з предмету___________________________________________________

Тема:______________________________________________________________

П.І.Б. студента______________________________________________________

Факультет_________________________________________________________

Спеціальність____________________ Курс______ Дата_________ Час______

Група________ Кількість осіб____________ Присутні____________________

1. Методологічна спрямованість і визначеність лекції. Науковий характер лекції. Влучність розкриття теоретичних положень, категорій, визначень. Висвітлення питань загальнолюдської, гуманістичної моралі, етики. Наявність елементів наукового прогнозування_________________________________________________

2. Зв’язок теоретичного матеріалу з досягненнями практики соціальної роботи. Пропаганда і популяризація досягнень вітчизняної науки, передового досвіду соціальної роботи_____________________________

3. Методичний рівень викладання: наявність плану лекції, його зв’язок з попереднім матеріалом, використання структурно-логічних схем, логічність і послідовність викладення матеріалу, альтернативність наукових підходів, аргументованість висновків, рекомендована література____________________________________________________

4. Практична спрямованість: орієнтація на зміст та завдання практичних(семінарських) занять з даної теми. Точність, визначення завдань і термінів їх виконання _________________________________

5. Завдання для самостійної роботи студентів: їх наявність, влучність, доцільність, творчий характер, повідомлення термінів та форми перевірки завдань _____________________________________________

6. Стиль викладання : точність визначень, формулювань, емоційність, демократичність, володіння аудиторією, дисципліна___________________________________________________

7. Мовленнєві характеристики: чіткість, леткість голосу, вдале інтонування, голосність, тональність____________________________

8. Виховний потенціал матеріалу лекції, ефективність його використання _____________________________________________________________

9. Зв’язок з іншими навчальними дисциплінами _____________________________________________________________

10. Рівень технічного забезпечення, ілюстративність ( використання ЕОМ, відео, проекційної апаратури, фонозаписів тощо) _____________________________________________________________

11. Оцінка ефективності проведеної лекції. Побажання та зауваження _____________________________________________________________П.І.Б.рецензента_______________________________________________

Дата _________________ Підпис__________________

1. Методика викладання соціальної роботи та соціальної політики: Посібник для відкритого навчання / За ред. І.Григи. – К.: НаУКМА, 2003.

2. Поташник М. М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя. – К.: Рад. шк., 1988.

9.3. Охарактеризувати Функції ЦСССДМ стосовно надання соціальних послуг щодо різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІДу.

Відповідно до Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров'я щодо різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІДу, затвердженому спільним наказом Міністерства сім’ї, молоді та спорту і Міністерства охорони здоров’я від 17 листопада 2006 № 3925/760, ці функції такі:

• проведення інформаційно-просвітницьких профілактичних заходів (лекції, бесіди, відеолекторії тощо) з дітьми, молоддю, батьками та педагогами щодо профілактики ВІЛ/СНІДу;

• проведення навчальних заходів профілактичного спрямування (семінари, тренінги) для дітей, молоді, їх батьків та соціальних працівників щодо профілактики ВІЛ/СНІДу та надання медико-соціальних послуг ВІЛ-інфікованим дітям, молоді та членам їх сімей;

• забезпечення розробки, виготовлення та розповсюдження інформаційно-просвітницьких та рекламних матеріалів з різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІДу;

• забезпечення медичних працівників інформаційно-просвітницькими матеріалами;

• забезпечення обміну шприців у ін'єкційних споживачів наркотиків та їх передача для утилізації закладам охорони здоров'я;

• надання соціальних послуг ВІЛ-інфікованим дітям, молоді та членам їх сімей, у тому числі через мережу центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді;

• проведення передтестового та післятестового консультування;

• забезпечення соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та молоді за направленнями закладів охорони здоров'я;

• створення бази даних закладів та організацій, які надають соціальні послуги наркозалежним, ВІЛ-інфікованим дітям та молоді у відповідних районах;

• проведення спільно із закладами охорони здоров'я підготовки та організації діяльності волонтерів з питань профілактики ВІЛ/СНІДу та соціальної підтримки ВІЛ-інфікованих дітей та молоді;

• надання статистичної інформації закладам охорони здоров'я щодо соціальної роботи з наркозалежними та ВІЛ-інфікованими дітьми та молоддю;

• залучення державних та недержавних установ, громадських організацій, у тому числі міжнародних, до співпраці щодо різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІДу.

1. Спільний наказ Міністерства сім’ї, молоді та спорту та Міністерства охорони здоров’я від 17 листопада 2006 № 3925/760 про «Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров'я щодо різних аспектів профілактики ВІЛ/СНІДу».

9.4. Охарактеризуйте принципи організації догляду у громаді.

Надання послуг у громаді ґрунтується на низці принципів, які визначають ціннісні підходи до планування діяльності місцевих державних і недержавних соціальних служб.

1. Відмова від біологічного і дотримання холістичного підходу, тобто такого підходу, який передбачає ставлення до користувачів соціальних послуг не як до патологічних суб'єктів, а передусім як до особистостей. Відповідно до нього надання послуг має відбуватися з якнайповнішим урахуванням усіх потреб особистості.

2. Неперервність догляду. Цей принцип полягає у забезпеченні підтримки користувачів послуг на всіх етапах їхнього життя, тобто організацію схем і програм відповідно до потреб людини у кожному віковому періоді. Це передбачає цілеспрямовану координацію реалізації соціальних програм і діяльності соціальних закладів, впровадження такої практики, за якою соціальний працівник, котрий здійснює функції керівника випадку або відповідального за соціальний супровід, передає клієнта працівникові іншої соціальної служби, яка продовжуватиме догляд за ним. Реалізація цього принципу також означає створення у громаді повноцінної мережі соціальних закладів, яка б забезпечувала неперервність догляду.

3. Деінституціалізація (звуження сфери впливу соціальних інститутів). Однією із тенденцій другої половини ХХ століття у соціальній роботі за кордоном було широкомасштабне вивільнення пацієнтів різного роду лікарень, ув'язнених, а також осіб, які перебувають у стаціонарних установах. Воно супроводжувалося створенням спеціальних мультидисциплінарних команд при місцевих медико-соціальних службах, налагодженням роботи мережі соціальних служб і центрів у громаді, орієнтацією на інтеграцію чи реінтеграцію людини в громаду, залучення благодійних і волонтерських організацій до надання послуг вразливим групам у громаді.

4. Нормалізація („соціальна вапоризація") та інтеграція в суспільство. Ґрунтується на переконаннях, що перебування в установах закритого типу небажане для людей із будь-яким типом патології; майже всі особи, навіть зі стійкими вадами, можуть і повинні мати якомога нормальніше і повноцінне життя у спільноті, отримувати необхідну їм для цього індивідуальну підтримку. Тому послуги в громаді мають бути спрямованими на те, щоб їх користувачі, не опинились в ізоляції, а почувалися членами громади, були інтегрованими в громаду та суспільство.

5. Дестигматизація (зняття стигми). Провідна ідея цього принципу полягає в недопустимості таврування, суспільного відторгнення представників соціальної вразливих груп. Ставлення до них має ґрунтуватися на визнанні їх як особистостей, прийнятті такими, якими вони є, на повазі до їхньої честі та гідності.

6. Доступність послуг. Усі організації та послуги у громаді мають бути максимально наближеними до місця проживання клієнта, сприяти його пристосуванню до життя серед звичайних людей, тобто передбачати можливість відвідування закладів громадського користування, спілкування із соціальним оточенням.

1. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді. – К.: Центр Навчальної літератури, 2005.

2. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. – К.: КМ Академія, 2004.

3. Соціальні послуги на рівні громади для осіб з інтелектуальною недостатністю / За ред. Синьова В.М. – К., 2004.

9.5. Проаналізувати випадок:

Микола, 45 років, потрапив до наркологічної реабілітаційної служби через вживання кустарно виготовлених препаратів маку (опіатів). Програма реабілітації включає медикаментозне лікування, групову та індивідуальну терапію психотерапію, супровід соціального працівника. Під час індивідуальної роботи соціальному працівникові вдалося налагодити довірчі стосунки з клієнтом. Одного разу клієнт розповів, що кілька років тому він під час пограбування магазину випадково вбив охоронника. Клієнтові вдалося втекти, але іншу людину було звинувачено у скоєнні злочину й засуджено на тривале ув'язнення. Кілька днів поспіль соціальний працівник намагався переконати клієнта у необхідності зізнання в скоєнні злочину з тим, щоб безвинну людину звільнили. Проте клієнт не лише відмовився від зізнання, а й зажадав від соціального працівника дотримання конфіденційності стосовно того, що він сповістив під час індивідуальної роботи. Як має діти соціальний працівник?

Соціальний працівник повинен дотримуватись конфіденційності, крім тих випадків, коли існують загрози життю та здоров’ю клієнта та інших осіб. В даному разі існує загроза життю та здоров’ю людині, що незаконно перебуває в ув’язненні. До того ж згідно, згідно з Кримінальним кодексом України, соціальний працівник повинен повідомити правоохоронні органи про злочинні дії свого клієнта. Тому він має проінформувати клієнта, що зобов’язаний надати отриману інформацію у правоохоронні органи.

9.6. Розв’язати тестові завдання:

1. Жінки страждають на депресію порівняно з чоловіками:

1) Рідше в 2 рази

2) Однаково часто

3) Частіше в 2 рази

4) Частіше в 4 рази

2. Тривалість життя осіб з хворобою Альцгеймера становить приблизно:

1) 1–2 роки

2) 1–5 років

3) 5–7 років

4) 2–10 років

5) 7–15 років

3. Які антинаркотичні конвенційні норми міжнародного права не ратифіковані в Україні?

1. Міжнародна конвенція по опіуму.

2. Єдина конвенція про наркотичні засоби.

3. Міжнародна конвенція про психотропні речовини.

4. Міжнародна конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

4. На які типи розподіляють антинаркотичну превентивну діяльність згідно класифікації ВООЗ?

1. Первинна та вторинна.

2. Первинна, вторинна та третинна.

3. Первинна, вторинна, третинна та профілактика четвертого ступеню.

4. Профілактика, лікування та реабілітація.

1 – 3

2 – 4

3 – 1

4 – 2

1. Наркотичні речовини та залежність від них: Посіб. – К.: Сфера, 2000.

2. Зозуля Т.В. Основы социальной и клинической психиатрии. – Изд. Центр «Академик», 2001.