2.Вивчення історії України крізь призму досвідів українських родин: особливості підходу, проблеми, перспективи

Актуальність питання полягає в тому, що ми, як і інші родини, також будемо передаваити певну інформацію о подіях, про які ми почули з уст батьків або бачили самі.

Історія передавалась поколіннями. Тобто через усну мову. Але у кожної родини власне бачення світу, власна думка, а це приводить до дуже великої кількості варіантів розвитку подій.

У кожної сім’ї власний підхід до результату певної події або події вцілому. Тобто одна сім’я вважає, що подія створилася сприятливо для народу, а інша що це може ривести дочогось поганого. Різносторонність поглядів – це, звісно, добре, але коли це стосується події, яку цими різними поглядами спотворюють, то це приводить до невідповідності історичних дат, та подій.

У кожної сім`ї є свої проблеми – це зрозуміло, але знову ж таки, якщо це стосуються історії, то це спотворює бачення події того часу сучасними істориками. Тобо, якщо якась людина допомогла одній сім’ї, а інщій ні, то друга сім’я, звісно, буде обурена, і буде «гнобити» цю людину, а перша навпаки – прославляти.

Я вважаю, що перспектива мислення українського народу – це спотворення цих думок, цієї інформації, яку передає це покоління та чим далі передаєтся ця інформація, тим білше вона спотворюється. Тобто, це більше схоже на проблему розуміння поколінь якоїсь події. Коли батько представляє подію по своєму необов’язково син зрозуміє, пересказану батьком, подію так, як від нього хочуть і цей процес неможливо зупинити, бо непорозуміння між поколіннями триватиме вічність.

Отже, існує система вивчення історії через досвід сімей, але, на мою думку, ця інформація - тлумачення події, не є достовірним через велику кількість різних поглядів і інтересів. Навіть якщо опитати всі сім’ї України, не вийде правильно зрозуміти певну подію.

3. “Кам´яний вік” на теренах України (палеоліт та мезоліт). Археологічні пам´ятки.

Актуальність полягає в тому, щоб ми, сучасні українці, добре знали свою історію, історію походження людини на території України.

Перші люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, так звану ашельську добу, понад 900—800 тисяч років тому. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому. У середньому палеоліті, у так звану мустьєрську добу, що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці. Антропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь: гюнцького, міндельського, ріського і вюрмського, які формували природні зони України: тундру, лісостеп і степ.

Люди сучасного типу — Homo sapiens, або кроманьйонці, сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тисяч років тому. На теренах України мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців. Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством мисливців-збирачів. Археологи знайшли близько 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи. Серед них особливо виділяють природний останець Кам'яна Могила, який став культовим центром кроманьйонців степової зони.

Понад 10 тисяч років тому відбувся перехід від палеоліту до мезоліту, який збігся з таненням льодовика та початком нової геологічної доби — голоцену. Загальне потепління сприяло збільшенню кількості населення. Проте криза привласнювального мезолітичного господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. Це сприяло винаходу кераміки. Настала нова доба неоліту, яка тривала протягом 6—4 тисячоліть до н. е. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився гумусний покрив землі. Неолітичні культури України формувалися під впливом досягнень осередків Близького Сходу, які імпортувалися переважно через Балканський півострів і Подунав'я.

Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити на Донбасі, поблизу Амвросіївки, знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене людиною ашельської доби.

Найвиразнішим ашельським місцезнаходженням є стоянка на Житомирщині, в басейні ріки Свинолужки. Тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила.

Моя думка на дане питання полягає в тому, що треба досконало знати і володіти великою кількістю інформації про своїх предків, знати все, від А до Я, бо це наша історія, а не історія інших народів.