- •1.Держава: поняття та ознаки
- •2.Характеристика форм державного правління
- •3.Характеристика форм державного устрою та політичного режиму
- •4.Характеристика основних теорій походження держави
- •5.Поняття та основні ознаки права
- •6.Право як особливий вид соціальних норм
- •7.Поняття та ознаки, що характеризують норму права. Структура правової норми.
- •8.Поняття джерела права та їх система
- •16.Характеристика стадій процесу застосування права
- •17.Тлумачення правових норм
- •15.Застосування права як особлива форма його реалізації
- •18.Поняття і структура правовідносин
- •20.Правомірна поведінка:поняття та її види
- •21.Правопорушення:поняття та види
- •22.Склад правопорушення:поняття та зміст його елементів
- •23.Юридична відповідальність:поняття,мета і принципи
- •24.Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності
- •25.Шлюб:поняття,ознаки,умови та порядок укладання
- •26.Припинення та розірвання шлюбу
- •27.Майнові права і обов’язки подружжя
- •30.Поняття,предмет та метод цивільного права України
- •31.Обьєкти цивільно-правових відносин
- •32.Субєкти цивільного права,їх загальна характеристика
- •33.Фізичні особи,як суб’єкти цивільного права,їх загальна характеристика
- •34.Визнання особи безвісно відсутньою:підстави,порядок та наслідки
15.Застосування права як особлива форма його реалізації
Реалізацію права визначають як процес здійснення правових приписів через поведінку суб'єктів (право реалізується у поведінці людини та забезпечується гарантіями з боку держави). Інші під реалізацією права розрізняють як зовнішній прояв правового регулювання, так і кінцевий результат правового регулювання.
Для реалізації цих прав необхідне визнання їх державою. Тобто, необхідно надати правам людини форми закону, що відбувається шляхом їх конституційного закріплення та деталізації у поточному законодавстві.
Законність — неухильне дотримання державними органами та посадовими особами закону в процесі реалізації норм права.
Обґрунтованість — прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріалів справи; логічний аналіз доказів, перевірка достовірності юридичних фактів.
Доцільність — у правозастосовному акті повинен знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових вимог. (Наприклад: вирок не може бути надто суворим, чи м'яким, при його прийнятті повинно визначатись тяжкість заподіяного, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи погіршують становище обвинуваченого.)
Принцип соціальної справедливості — діяльність державних органів чи посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суспільства в цілому, а не врахування становища чи рангу окремої особи чи групи осіб.
Механізм реалізації права — це діяльність суб'єкта права, зобов'язаної сторони, законотворчого органу, правозастосовчого органу та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність.
16.Характеристика стадій процесу застосування права
Використання — це форма реалізації уповноважуючих норм, змістом якої є активна поведінка суб'єктів, що вчиняється за їх власним бажанням. (Наприклад: реалізація права на освіту, договір дарування, заява про звільнення з роботи, права власності);
Виконання — це форма реалізації зобов'язуючих норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичними приписами, тобто виконання покладених обов'язків. (Наприклад: виконання батьками обов 'язків по утриманню неповнолітніх, сплата податків, договірні зобов'язання);
Дотримання — це форма реалізації забороняючих норм, змістом якої є утримання суб'єкта від порушення заборон, які містяться у правових нормах. (Наприклад: не порушувати правила дорожнього руху.)
17.Тлумачення правових норм
Тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права відносно з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.
Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним
Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів.
Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.
Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин.
Індивідуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, що визначаються конкретними обставинами справи.
