94. Інституціоналізація політичних партій у конституційному праві.

Інституціоналізація політичних партій — створення розгор­нутої правової основи організації і діяльності політичних партій.

Інституціоналізація політичних партій здійснюєть­ся на рівні конституції, органічних законів, поточного законодавства і судових прецедентів за такими основними напрямами:

• визначення функцій, завдань і ролі партій у політичному житті;

• регулювання умов і порядку створення і реєстрації партій;

• формулювання вимог до організаційної будови і порядку діяльності пар­тій;

• визначення прав партій у якості суб'єктів виборчого процесу;

• регулювання фінансових аспектів діяльності партій;

• визначення порядку припинення діяльності партій.

На рівні конституції визначаються лише основні, принципові особливості правового статусу політичних партій:

• визначаються місце і роль партій в суспільно-політичному житті;

• закріплюються принципи вільного утворення і діяльності партій;

• формулюються умови, за яких партії можуть користуватися правом на вільну діяльність.

У багатьох країнах прийнято спеціальні закони про політичні партії (ФРН —1967 р., Португалія — 1974 р., Австрія — 1975 р., Іспанія — 1978 р. та ін.), які охоплюють усі основні аспекти організації і діяльності політичних пар­тій. В інших країнах законодавчо регулюються лише окремі, політичне найбільш важливі, аспекти діяльності партій — участь у виборах, порядок фінансування тощо (Італія, Фінляндія, Франція, Швеція та ін.).

37. Поняття форми держави та його використання у конституційному праві.

ФОРМА ДЕРЖАВИ — сукупність загальних ознак держави, зумовлена інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади. Елементами Ф. д. є форма державного правління (ін-ституціональиі характеристики організації влади), форма державного устрою (територіальні характеристики організації влади) і політичний режим (функціональні характеристики організації влади).

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ — спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави — глави держави, парламенту, уряду. Визначальною ознакою Ф. д. п. є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави і порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняють дві основні Ф. д. п. — монархію і республіку. Див. Монархія, Республіка. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ — спосіб територіальної організації держави, який визначається принципами взаємовідносин держави як цілого та її територіальних складових. Розрізняють дві основні Ф. д. у. — унітарну і федеративну (див. Унітарна держава, Федеративна держава). Щодо країн із багатонаціональним складом населення іноді використовується термін «форма націоиально-державного устрою».

38.Особливості основних форм державного правління.

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави— глави держави, парламенту, уряду. Визначальною ознакою форми державного правління є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави і порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняють дві основні форми державного правління

— монархія, за якої главою держави є монарх, і республіка, в якій главою держави є президент. Різновиди цих форм визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між главою держави, парламентом і урядом у конкретній країні та зумовленим ним порядком їх формування

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя, від monos — один і arche — влада) — це форма державного правління, за якої главою держави є монарх, що отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за власним правом, довічно. Основними сучасними різновидами монархії є абсолютна, дуалістична і парламентарна монархії, що визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між монархом,

парламентом і урядом у конкретній країні. Дуалістична і парламентарна

монархії називаються також обмеженими, або конституційними, оскільки влада монарха в них обмежена конституцією.

Республіка (лат. respublica — суспільна, всенародна справа, від res — справа і publicus — суспільний, всенародний) — це форма державного правління, за якої суверенне право на владу належить народу, а вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом). За такими ознаками, як спосіб обрання глави держави — президента (на загальних виборах чи парламентом), суб'єкт формування уряду (президент чи парламент), політична відповідальність уряду (перед президентом чи парламентом), у сучасному світі розрізняють три основні різновиди республіканської форми правління — президентську, парламентарну

і змішану республіки.

Форма державного правління закріплюється в конституціях через загальні визначення, встановлення статусу вищих органів держави та розподіл між ними повноважень зі здійснення державної влади. Республіканська форма правління закріплюється в конституціях зазвичай чітко: «Італія — демократична Республіка, заснована на праці» (ч. 1 ст. 1 Конституції Італії

1947 р.); «Франція є неділимою, світською, демократичною і соціальною

Республікою» (ст. 1 Конституції Франції 1958 р., положення внесене до Конституції 1995 р.); «Російська Федерація — Росія є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління» (ч. 1 ст. 1 Конституції Росії 1993 р.); «Азербайджанська держава — демократична, правова, світська, унітарна республіка» (ч. 1 ст. 7 Конституції Азербайджану 1995 р.). Подібні формулювання є в конституціях майже всіх держав з республіканською формою правління.

Різновиди республіканської форми правління в конституціях семантично

точно визначаються рідко. Як приклад можна навести конституції Казахстану і Туркменістану, в яких закріплено президентську форму республіканського правління: «Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління» (ч. 1 ст. 2Конституції Казахстану 1995 р.); «Туркменістан — демократична, правова і світська держава, в якій державне правління здійснюєтьсяу формі президентської республіки» (ч. 1 ст. 1 Конституції Туркменістану 1992 р.). Змішана форма республіканського правління в конституціях семантично точно не визначається. Висновок

про неї та її конкретний різновид (президентсько-парламентарний чи парламентарно-президентський) робиться передусім на співвідношення конституційних повноважень президента і парламенту щодо формування уряду.